Giuramento

Розділ 9

Ділетта

Я спокійно лежала на своєму ліжку коли мені здалося, що почався град з каміння. Бо воно одне за один било у моє вікно. Здавалось, що ще трошки та скло розібʼється на тисячі шматків. Тому я неохоче піднялась з ліжка та підійшла до вікна. І тут переді мною була картина, яка змушувала мене реготати.

Під моїм вікном стояв Дадді на одному коліні. Мортіфер, тим часом сидів у друга на плечах та тримав у піднятій руці букет півоній молочного кольору. Хлопці сперечались через щось, і саме тому схоже, не помітили мене. Я відкрила вікно та очікуючи подивилась на них, підкладаючи руки під щоки.

Дадді помітив мене першим. Через мить він вдарив Мортіфера по нозі. Хлопець цього схоже не очікував, тому не втримався та впав на спину, викликаючи у мене сміх.

— Що ви тут робите, алкашня? — спитала я, коли Мортіфер піднявся на ватних ногах та подивився на мене.

— Ти підеш зі мною ..., — він показав мені палець, тим самим говорячи почекати та повернувся на друга. — Куди я кличу?

— Заміж, — сказав рудий.

— Заміж, — киваючи сказав Мортіфер. Це викликало у мене новий приступ сміху. Здавалося, що зараз мій живіт розірветься.

— А каблучка де? — крізь сміх вимовила я. Хлопець одразу зляканими та пʼяними очима подивився на друга.

— Яка каблучка?

— Та гуляти ти її звеш, — сказав Дадді, вдаряючи себе долоню по обличчю.

— А заміж?

— То потім брате, — Дадді, поплескав друга по плечу.

— Дооообре, — як маленька дитина сказав він. — Мавпочка, пішли гуляти.

— Зараз?

— Так. Інакше я залізу і вкраду тебе, — з мене вирвався смішок.

— Ти голову розібʼєш. Зайди хоч через двері.

— Ні! — він похитав головою. — Я буду як лицар який залізе у вікно.

— Стій там, я зараз вийду.

Сказала я, хитаючи головою, та відійшла від вікна, чуючи як хлопці про щось розмовляють. Швидко одягнувши джинси та білу футболку я завʼязала волосся у хвіст на потилиці та попрямувала на вихід з будинку. Тітка сиділа на стільці, з посмішкою спостерігаючи за хлопцями на вулиці.