Розділ 10

171 20 0
                                    


Мортіфер

Цей день був саме тим, який я ненавиджу. Кожен місяць, в один й той самий день, я сиджу у своєму кабінеті, перевіряючи купу різних паперів та підписую відомості від бухгалтерів. Мої очі вже хотіли викотитися на стіл та самостійно піти кудись, щоб вже не басити це все. Всі ці документи та звіти діють мені на нерви. Для мене набагато краще піти в підвал та катувати людей, ніж сидіти в чотирьох стінах. Проте, посада Дона вимагає займатися цим всім. І я не маю вибору.

Закінчивши з останньою стопкою паперів я нарешті видихнув. Тепер можна ще місяць спокійно жити. Дадді зайшов до мене, ставлячи пляшку з водою на стіл.

— Займатися всім цим з похміллям то тортури, — сказав він, сідаючи напроти мене.

— Це тортури у будь-якому стані, — зробивши ковток води я відчув що можу жити далі.

— Так що, ти рухаєшся у правильному напрямку?

— Як тільки розмови заходять у щось більш серйозне, то вона завмирає та перетворюється в камʼяну статую. Я не знаю що з цим робити.

— Дай їй час, брате.

— Скільки?

— А я звідки знаю? Я ж не ворожка. Проте ти жив ці роки з думками про те, що вона буде твоєю. Ділетта скоріш за все не думала про це взагалі.

— Її матір сказала, щоб вона припинила мені писати, тому що..., — на мій телефон роздався дзвінок. — Невідомий номер, — сказав я, скептично дивлячись на екран телефону. — Слухаю.

— Ну привіт, малюк Морті, — вимовив чоловічий голос, який би я впізнав з тисячі.

Чоловік якого я не міг знайти весь цей час. Чоловік, якого я хотів вбити понад усе на світі. Чоловік, який споганив моє життя. Той, хто вбив мого батька.

Я одразу показав Дадді жестами, щоб він почав зʼясовувати геолокацію співбесідника. Але на фоні одразу почувся сміх.

— Хлопчику, невже ти думав, що я буду дзвонити, знаючи що ти зможеш зʼясувати де я знаходжусь?

— Що тобі потрібно, Акілле? — вимовив я зі стиснутою щелепою, коли Дадді похитав головою, тим самим підтверджуючи, що зʼясувати місцеперебування неможливо.

— Привітатися та сказати, що ця дівчина дійсно нічого така, — здалося, що все навкруги завмерло.

GiuramentoWhere stories live. Discover now