Giuramento

Розділ 4

Мортіфер

Вона тут, повернулась і зараз стоїть у мене в будинку... Я почав сканувати своїм поглядом дівчину. І в той момент, коли мої очі знайшли її, все всередині наповнилось полумʼям. Спогади заповнили мій розум. Все що я хотів в цей момент, це підійти та забрати всі поцілунки, які ми пропустили за ці роки. Але я чудово знав, що не можу це зробити. Саме зараз було відчуття, немов всі мої кінцівки відмовили мені. Ділетта, немов світлий янгол в середині пекла, освітила приміщення мого будинку лише своєю присутністю. Серце почало вилітати з моїх грудей, наче просячись до неї. Тому що саме вона його власниця, а не я.

У мене не було гадки що робити. Підійти та заговорити, чи залишитись сидіти на місці, спостерігаючи за нею. Але Дадді вирішив все сам, коли відійшов від мене та попрямував у бік дівчини.

Дадді

Срань господня, та вибачать мені праведні за мій поганий язик. Але вона тут. Невже вперше за дванадцять років у мене якийсь час не буде розмов про те, що вона втекла. Це ж два бовдури. Поки зрозуміють, що все ще кохають один одного, я вже посивію. Треба цим чахликам допомогти, бо я не хочу бачити як вони не можуть навіть за ручки погуляти.

Їй Богу, як діти малі. Або турецький серіал. І тут їх погляди зустрілися і час зупинився. Всі люди навкруги зникли та зараз існували тільки вони. Лише очима пара вела розмову, яка могла сказати про всі їх почуття, але ніхто не хотів робити перший крок. Це був страх того, що інший не відчуває теж самого. Підійти та тріснути б їх чимось по голові.

Я відійшов від друга та попрямував у бік дівчини, яка виглядала немов овечка серед зграї вовків. Було помітно, що вона не звикла знаходитись на вечірках. І тим більше вона не знала що робити тут, під наполегливим поглядом мого кращого друга. Ще той бовдур, хоч би пішов до неї, а не сидів як під трансом якоїсь ворожки чи відьми.

Ділетта була мені по груди, коли я підійшов та схопив її у свої ведмежі обійми. Все тіло дівчини завмерло та перевернулось наче в якесь каміння. Жодного звуку, дідько, вона навіть не поворухнулась. Тоді я відпустив її та подивився вниз.

— Привіт, Ді-ді. Думаю ти одразу впізнала мене, бо такого як я не забувають. Проте нагадаю, моє імʼя...

— Дадді. Я памʼятаю, — соромʼязлива посмішка зʼявилась на її обличчі.

— Давно не бачились, скільки років пройшло? Сім? — ага, бовдур, наче ти не чув кожен день скільки років пройшло з її відʼїзду.