Адам
Наші дні
Закинувши неслухняне волосся назад, я піднявся нагору до хлопців. Серце досі шалено калатало в грудях.
Він ледве її не вбив.
Вона так злякалася пістолетів. Це нормальна реакція будь-якої людини. Але мені здалося, що з нею сталося і ще щось. Наче вона була не просто наляканою.
Мені страшенно хотілося підбігти до неї та обійняти, заспокоїти. Але я не маю торкатися до неї.
Я бачив, як злість розривала Кіна зсередини, як щільно він стиснув губи і звів брови, коли я увійшов до кабінету.
– Сучий син! – я схопив його за комір і вдарив кулаком прямо по обличчю, притискаючи до стіни.
Груди хлопця почали важко підніматися і опускатися, на його обличчі відбився страх. Впевнений, що він ламав голову, усвідомлюючи, що щойно хотів зробити.
– Ей! – крикнув позаду Дін.
– Ти хоч розуміє, яку б велетенську помилку міг щойно скоїти? – процідив крізь зуби я. – Її батько в нашій грі. Якщо не буде його доньки поряд, він нас погубить.
Кін тримав долоні біля свого пістолета, але він ні за що не вистрілить.
Моя хватка стала сильнішою. Обличчя Кіна стало червоним.
– Чорт забирай! Адаме, відпусти його! – долоні Діна схопили мене за плечі.
– Куди подівся той благородний Кін, який приїхав з літніх канікул у свої шістнадцять, – з глузуванням мовив я. – Коли ти більш розсудливий, то подобаєшся мені більше.
Обличчя Кіна напружилося. Він не любив згадувати ті часи. Я досі не знаю чому. Але мені подобається завдавати йому болю цими спогадами.
Я дав Діну відтягнути себе від Хенсона. Важко зітхнувши, я плюхнувся на диван та допив свій бурбон одним ковтком. Ігноруючи пекучий біль, який обпікав горло, я налив ще брунастої рідини.
– Гаразд, – занепокоєно мовив Дін та сперся долонями на дерев'яний стіл. – Гаразд...
Ми всі не знаходили собі місця. Все йшло за планом, поки до нас не завітала Алекс. Я знав, що Хенсон вб'є її, тому направив пістолети в бік друзів. Не тому, що досі її кохаю, а тому що я єдиний хто має право помститися їй.
Я дуже вдячний їм за таку підтримку, але мені набридло, що вони граються з моєю іграшкою.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Місячне Сяйво
RomanceАлекс У таємничому містечку Делі стоїть палац. Куди щороку ти запрошуєш сотні людей на маскарад, у честь «Свята Ночі», щоб зіграти свої диявольські ігри. Однак цього разу, нехай це буде без мене. Я досить повеселилася два роки тому, одурманена тобою...