Місячне Сяйво

Розділ 32

Алекс

Наші дні

Я прощаюсь зі сторожем кладовища, який став мені вже як рідний. Він просив його називати старий Роджер, я так і роблю.

– Тільки не приходь більше вночі, – відчинивши мені хвіртку, сказав він. – Дитинко, ти починаєш мене лякати.

Я посміхнулася, згадуючи, як він злякався, побачивши мене біля могили В'єсо.

Я трохи порушила комендантську, яка тут є. Старий Роджер хотів викликати поліцію, але потім зрозумів, що це я. Він напоїв мене чаєм і дозволив залишитись.

– Я думаю, ви мали б вже звикнути до моїх візитів.

Чоловік, шістдесяти років, зареготав.

– Це не найкраще місце куди потрібно навідуватись так часто. Але я радий, що в мене завжди є компанія, окрім привидів.

Я закотила очі. Він завжди лякав мене ними, але я ще ні разу такого не бачила. Швидше за все, старий Роджер хвилювався за мене і хотів, щоб я перестала сюди приходити щотижня. Та я не могла. Це найкраща реабілітація, яка коли-небудь була в мене. Я не могла нікому розповісти, що в мене на душі, але мертві завжди готові були вислухати. Мені здається, я їх вже дістала зі своїми проблемами.

Люди кажуть, що хочуть померти, щоб відпочити на тому світі. Так от я їм цього не даю.

– Тоді до наступної зміни, – я тепло йому усміхнулася.

– До наступної зміни, – ми вийшли з кладовища і пішли в різні боки.

Я потягнула за ручки, притискаючи рюкзак міцніше до себе. На вулиці все ще було холодне повітря. Нехай я зігрілася в будиночку сторожа, але зараз відчуваю, як знову замерзаю.

Аарон написав мені, щоб ми зустрілися біля церкви. Не розумію, що йому від мене потрібно. Але уявити було не складно, враховуючи, що я дала йому пряму інформацію про Терновий вінець. Сини Ночі так розлютилися, дізнавшись про це, що мало не вбили мене.