Пташник зустрів мене хлопанням крил, гуканням та запахом пташиного посліду. Сови, ворони, круки і навіть граки тіснилися в цьому маленькому та душному приміщенні, доки їхні господарі старанно гризли граніт науки. Тим, у кого фамільяри були, наприклад, жабами, щурами чи котами, було набагато простіше, оскільки ректорат дозволяв тримати їх при собі. Зазвичай ці тварини досить спокійні і не приносять ніяких проблем, а коти ще й мишей ловлять. А ось птахи у ролі фамільярів завжди якісь нервові і вічно влаштовують переполох. То комусь спробують вицарапати очі, то з'їдять чийогось щура. Ось і доводиться нам з Гарольдом терпіти розлуку, а йому ще й закритий простір пташника.
– Привіт, Гарольде, – я підійшла до сідала, на якому сидів великий крук, і погладила пташку вказівним пальцем по голові.
Гарольд, який явно без мене сумував, припав до моєї руки і ображено каркнув. Так, хлопче, я знаю, що приходжу рідко. Але що поробиш, коли часу зовсім немає.
– Вибач, – винувато пискнула я і підсунула фамільяру під ніс декілька товстеньких черв'ячків, яких знайшла спеціально для нього. – Я принесла дещо смачненьке.
Гарольд тут же накинувся на ласощі, а я лиш скривилась, спостерігаючи, як черв'як зникає в дзьобі крука.
– Мені потрібно, щоб ти відправив це декому, – по-змовницьки прошепотіла я і дістала з кишені мантії невелику записку, звернуту в трубочку.
Гарольд задоволено каркнув і розправив свої чорні крила. Він явно був радий розім'ятися. Птахів хоч і випускають, щоб вони політали, але не так часто, як їм би того хотілось. Я в деталях уявила риси обличчя потрібної мені людини і переслала цей образ своєму фамільяру. Зв'язок між нами допомагав нам обмінюватись найпростішими картинками, такими як лице людини чи вигляд конкретного місця. Крук розуміюче скрикнув і взлетів. Я відкрила вікно, і Гарольд вилетів назовні. Я ще деякий час спостерігала за його польотом, поки він не зник за високими деревами, які росли навколо пташника.
– Подивимся, що з цього вийде, – я махнула головою і вийшла з наповненого жаром та пилом приміщення.
***
Наступного дня, рівно в дві години я стояла в закинутій частині парку і нервово смикала захисний браслет. Каркас старого фонтану, який давно уже не працював, став моєю лавкою. Присівши на бортик, я схвильовано смикала ногою і щохвилини озиралась. А що як хтось сюди забреде і побачить нас? Вітер розвівав моє волосся, кидаючи пасма мені в лице, і я дуже швидко пожаліла, що не заплела косу.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Як скласти сесію? Посібник для чайників
FantasyКажуть, якщо довго мучитись, що-небудь та й вийде. Веста Маурі вирішує перевірити цю теорію, коли провалює екзамен з демонології. Спроби закликати когось серйозніше чорта першого рівня приводять її до ризикованої угоди, яка не ясно чим обернеться. Ш...
