Як скласти сесію? Посібник для чайників

Як розізлити сільфа?

Настрій був просто чудовим. Вчора прилетів Гарольд із листом від батьків. Так-так, саме від батьків, не лише від мами. Тато вже досить зміцнів, щоб написати мені пару слів. Почерк був нерівним, але головне, що батько міг самостійно писати. Мама ще раз запевнила мене, що їхати не треба, і цього разу я легко їй повірила. Ісса, яка дізналася все від мене того ж дня, як все сталося, підбадьорливо посміхнулася мені. Вона з самого початку запевняла мене, що все буде гаразд.

Ближче до вечора я зібрала сумку і пішла на полігон. Потрібно закінчити розпочате, інакше магістр Катон з'їсть мене живцем, якщо до того я не помру від невиконання клятви. Несподівано я згадала вчорашнє ворожіння і міцно замислилась. Цікаво, що ще за кохання? Я подумки перебирала всіх своїх знайомих, намагаючись зрозуміти, у кого з них можу закохатися.

На жаль, відьмацький факультет майже повністю складався з дівчат, на всі шість курсів було лише три хлопці. Я знала тільки одного Нерона. Ми товаришували, але я ніколи не відчувала до нього ніяких ніжних почуттів, навіть симпатії не було. Нерон був для мене не більше ніж добрим приятелем.

Серед демонологів точно немає нікого, до кого я могла б мати такі почуття, там навчаються одні вискочки та багатенькі сноби. Некроманти похмурі, і романтиками їх точно не назвеш, та й знаю я тільки Ернеста – високого і похмурого хлопця, напарника Ісси. Тому теж малоймовірно.

Факультет менталістики був нечисленним, і більшість учнів там були також дівчатами. Та й спілкуватися з менталістами не надто приємно – кому сподобається, коли в тебе в голові постійно копаються?

Про універсалів, мабуть, і згадувати не варто – вони невидимки, яких ніхто не помічає. На факультет універсальної магії вступають або ледарі, або люди з низьким резервом, які можуть виконувати тільки найпростішу роботу. Не думаю, що в мене буде можливість перетнутися хоч із кимось із них. За всі три роки, що я тут навчаюсь, студентів у накидках незрозумілого болотного кольору я майже й не бачила.

За цими роздумами я дійшла до полігону. Відчинила скрипучі двері і наткнулася поглядом на Ріка, який уже на мене чекав. А раптом..? Я не втрималась і засміялася від цієї думки. Він точно не може бути моєю несподіваною любов'ю.

– Що смішного? – роздратовано спитав Адертад, але я лише відмахнулася.

– Давай приступимо. У нас не так багато часу, – сказала я і почала діставати необхідне з сумки. Сподіваюся цього разу, я скористаюся тим, що принесла.