Перевага

20 6 4
                                        

Біль був настільки сильним, що я буквально зігнулася навпіл. Найкращим способом припинити це було послухатися Ріка і прийти на полігон, але біль не давав мені й кроку зробити.

– Ох, – я застогнала і осіла прямо на підлогу. – Безодня тебе пожери!

Двері в кімнату різко відчинилися, ударившись об стіну. Я навіть не здригнулася, так було боляче.

– Маурі, ти зовсім ідіотка?! – крик Ріка я почула ніби крізь вату.

Перед очима вже танцювали кольорові кола, а у вухах шуміло. Ще трохи і я знепритомнію. Мабуть, Адертад нарешті помітив мій стан, бо глухо вилаявся і підскочив до мене. Ось чому ніхто не користується клятвами на крові... Вони надто незручні.

– Аболісіо, – вигукнув демонолог, і біль поступово почав проходити.

В голові продовжувало паморочитись, а все моє тіло все ще тремтіло. Я боролася з останніх сил, щоб не втратити свідомість. Тільки не зараз. Мені треба до батька.

– Диявол! Маурі, – Рік кілька разів ляснув мене по щоках. – Маурі, не втрачай свідомість.

Я почула кроки і невдовзі відчула, як мені на обличчя щось вилили. Я підставила голову під холодні краплі і блаженно застогнала. Вода. Коли тремтіння трохи пройшло, Рік допоміг мені сісти.

– Я не розумію, Весто, – крізь зуби процідив він, – ти правда така дурна чи тільки прикидаєшся? Чому не прийшла? Жити набридло?

Я хитнула головою і стомлено заплющила очі. Навіщо так кричати? І так голова розколюється...

– Мені потрібно додому, – хрипко повідомила я і спробувала встати. Але спроба, звісно ж, провалилася.

Адертад зітхнув, немов боровся з бажанням ударити мене, і роздратовано цокнув.

– І навіщо ж тобі додому посеред навчального року? Що такого сталося, що ти маєш так терміново їхати?

– Мій батько... Його поранив стригой, – сказала я, сама шокована тим, що говорю це Ріку Адертаду. Навіть під час гарячки я не змогла б уявити таку ситуацію, в якій розповідаю цьому типу щось особисте.

Я вказала рукою на зім'ятий аркуш паперу, який поспіхом кинула на стіл. Рік, який до цього сидів навпочіпки біля мене, підвівся і взяв листа в руки.

– Твоя мама ж сказала, що нікуди не треба їхати, – на диво спокійно зауважив хлопець після прочитання.

Як скласти сесію? Посібник для чайниківWhere stories live. Discover now