ПОЛІТИКА ЗЄДНАЛА НАС

ПАЛАТА

POV UKRAINE

Після почутого я перейшла у не маленький шок.Який можна було ідеально помітити на моєму лиці з іншого кутка кабінету.Я не могла повірити.Що через якесь не значне падіння я зостануся у лікарні.Але від простого падіння щей не таке може бути.А просто від шока та ,від ситуації ,що зі мною сталася.Мені важко усе гарно обдумати.
Але це і не дивно.Ще досі була присутня не маленька головна біль.Та відчуття ,що з моєї голови як ніби щось дитікає.А може мені просто це здається?Точної відповіді я её могла дати.Так само як і лікарі чи виживе людина на важкій операції чи ні.А у США точно буде така.Від чого мені ставало лячно на душі.
І почало появсятися совість.Якої у мене багато і маленький вагончик.
На моїх очах знову почали появсятися сльози.Коли я знову уявила цю усю картину.Но уже від 3 лиця.Але не замітно закушивши щоку.Від чого я одразу відчула смак крові у роті.Я змушувала себе перестати плакати.
Ця привичка у мене уже з самого дитинства.І нажаль вона не з кращих.Заради цьої привички я зменшую моральну біль фізичною.
Таке саме було з смертю моїх батьків...Тоді я була загублена, не знала ,що робити.Щей цей моральний груз який упав на мене.
Мені терміново тоді було потрібно зочаби якось притиснути його.
Тому я порізала...Собі ногу.Рана була настільки глибока ,що і по сьогоднішний день можна побачити ярко видний шрам.Який починався з коліна і закінчувався стегном.
Але можу сказати точно.Що це точно дієва штука.Но якою ціною ти притискаєш ту моральну біль?Правильно...Усією.
А колись у таких ситуаціях мене завжди підбадорювали батьки та друзі...Яких уже не має на цьому світі...

Але від спогадів та переживань мене відлік той самий лікар.Який заставив зняти футболку.Та розчепнути нижню білизну.Надіюся я це не дарма робила.Бо буде справді стидно і обідно.Чоловік допоміг мені встатина на ноги.Та ми пішли по коридору.Як я зрозуміла у мою майбутню палату.Увесь цей час я притримувала вільною рукою сумку.У якій знаходилося усе ціне.Нажаль після падіння було важко сказати ,що це якась дорога сумка.Яку мені подарв Канада на день народження.Яке у мене уже скоро має бути!І мені буде 24 роки.
Але у цю хвилину мене це навіть і не радувало.На лиці навіть не появилася усмішка.Зараз я зовсім не думала про свій день.Зараз усі мої думки були заповнені лише одною країною.І думаю ви уже здогадалися.

Через пару хвилин ми руде стояли перед якоюсь палатою.Як я зрозуміла у ній я буду проводити останій тиждень точно.Мене пропустили першу у свої покої і я легко здивувалася.У цій палаті був не великий балкончик який виводив у невеличкий лісок.Балкон був закритий прозорим склом.Що мене ще більше здивувало.Біля двох сторін ліжка стояли не величкі коврики.Ліжко виглядало так само но набагато дорожче.Замітивши ще одні двері я увійшла туди.Там була вана.Але це важко було назвати ваною.Це було такого самого розміру як джарузі.Але без кнопок.Навпроти того стояла душова кабіна.І ще якісь двері.Хоч я і знала ,що там але усерівно пішла подивитися.Відкривши двері я потрапила у туалет.Не далеко від нього стояв умивальник.І дзеркало яке відкривалося і у середині було куча баночок за доглядом волося, облича, шкіри і так далі.
Коли я уже верталася назад до лікаря я замітала одну дуже цікаву деталь.
По усіх кімнатах було куча рослин.Хоч вони і вписувалися у інтерєр але це мене зацікавило.