ПОЛІТИКА ЗЄДНАЛА НАС

КАТОК

POV UKRAINE

Усе стало на свої містя. Проте уже ніколи не буде як колись.
Наступила зима на поріг. Усі вулички, машини були вкриті цим білим чудом.
Вже видні похолодання у погоді. І цьому доказ сніг. Моє життя стало набагато кращим з того дня як арештували Польщу та Угорщину. Польщі дали 15 років за погрози та замаг на життя. А Угорщині більше посчастило. Вісім років за співпрацю та замах на життя.
Це не могло мене не радувати. Нарешті я стала вільною. Яка не мала зустрічатися та цілуватися з країною ,яка погрожує їй життям єдиного родича.
А нарахунок США? Я його з того моменту так і не бачила. УПА розповів ,що той був змушений полетіти на інший континен. На невідомий термін. Це ростроїло мене до смерті. А я тільки у той момент подумала чи не подякувати йому? І так не встигла. Було обідно. Почуття залишалися...Але потихеньку згасали як і невеликий вогник у моїх зіницях. Усі навколо радувались, прикрашали будівлі, зустрічали родичів на своєму порозі, розпаковували подарунки, готувалися до різдвяних свят.
А я сидячи за столом підписувала бумаги ,з пустим поглядом. Яких було вдосталь ,щоб повернутися сьогодні о 9й вечора.
Мимоволі ковзнувши поглядом по віконцю, мій зір зупинився на дорослих жінках та чоловіках. Які були набагато старші за мене. Але вони зуміли знайти час для розвах. І уже зараз кидалися снішками, будували фортецію та сніговика як ніби знову стали дітьми.
Проте я не могла це собі позволити. Навіть дивитися. У них я бачила себе та США. Який з усмішкою на лиці закидував мене сніжками. А я у той час би тікала від нього куди тільки очі ведуть.

Мені одразу стало сумно. Розуміючи ,що цей рік я проведу геть одна. УПА поїхав назад на батьківщину. Щоб допомогти мені з деякими справами. Японія з Китаєм відправилися святкувати новий рік зі своїми родичами. Канада та Ямайка умудрилися втекти у Єгипет.
А США уже як три місяці не появляється у цьому будинку. Як і усі інші нормальні країни. Які узяли собі відпустку. Чому я її не беру? Білі стіни у моїй квартирі тиснуть на мене. Як і мовчання. Колись я цього не помічала. Бо не була одинокою. Як зараз...

   - Ох...Ще п'ять папок і я піду у неприємну квартиру. Яку вважаю своєю домівкою..-🇺🇦.

На таких словах я знову повернулася до робочого стола. Та почала перечитувати ,та підписувати важливі документи. Доки до мого кабінету хтось не постукав. Я навіть не зауважила це. Так як дуже сильно влилася у роботу.
Коли уже я почула своє ім'я то нарешті підняла голову. Переді мною стояв чоловік. У нього були темно коричневі локони волся. Які були заплетені у дредди. Сам він був спортивної статури, та був набагато вищим за мене. Його прапор був повністю зеленим а посередині з жовтим ромбом, та з синім колом. Це був Бразилія. Я сильно здивувалася коли побачила його. Він за увесь час ніколи навіть не говорив зі мною. Тай документи не приносив. Було дивно та несподівано побачити його.