ПОЛІТИКА ЗЄДНАЛА НАС

ЧОМУ?!

Яктільки Україна почула постріл то одразу вийшла з ступору.І без лишніх питань побігла у сусідню кімнату.Де і прозвучав постріл.
Цього вона якраз боялася.Боялася ,що він вб'є її брата.Який недавно тільки знову появився у її житті.Але ця нитка була обірвана через поляка.Який недотримав своє слово.І вистрілив.
Це кінець?!Пройшло у голові українки.Але коли вона забіглася до кімнати то помітила УП'у.Який просто сидів на дивані та дивився у вічі того хто тільки ,що його не вбив.
Як виявилося Польща вистрілив у стіну.Це було гарно видно через невелику дірку у стіні.Та трохи чорні обої.На неї ніхто не звернув уваги.
Вони так і продовжили битву поглядами.Але хто же перший кліпне?І хто програє у цій війні?Україна не могла сказати.Вони дивилися один на одного спокійним поглядом.Но таким нетерпливим та кровожадним.Що через хвилину синьо жовта уже відчувала дискомфорт.Хоча не була учасником цієї "гри".

  - Брате ,Польща...Давайте краще закриємо цю тему і...Почнемо усе з початку..-🇺🇦.

З надією проговорила дівчина.Розуміючи ,що з кожною хвилиною аура змінюється на ворожнечу.Чого точно Україна не хотіла бачити у своїй квартирі.Її достатньо усього ,що сьогодні сталося за день.І цього їй хватить на цілий тиждень ,якщо ,і не більше.
Хоч дівчину і чули але ніякої уваги не дали цьому.Зараз у них була набагато важливіша тема ніж те ,що промовив хтось біля них.
Це зовсім не сподобалося віночку.Но лишніх проблем наголову вона не збиралася брати.Тому пішла на кухню.Яка розташовувалася у цій самій кімнаті.Поставивши чайник закіпятитися, дівчина почала спостерігати за їхніми хоть малими но діями.Як вони дихають, як ковтають слюну яка за цей час швидко назбиралася.Як у поляка лометься око.Але чоловік не збирався програвати.Тому тримався до останнього.

Чайник уже давно закіпів.Та навіть чай остиг але вони таки не перестали боротися за своє право.
На це Україна перестала зважати.Тому просто пила солодкий чай з шоколадним печивом.Яке їй дуже сильно сподобалося.
Але факт був фактом війна між двома чоловіками ще тоді тримала.І українка просто фізично та морально не могла собі позволити подивитися у їхню сторону.Їхні очі були червоні але попри все вони не здавалися.Розуміючи ,якщо вони і надалі так продовжать то можуть осліпнути, дівчина почала придумувати якийсь план.Щоб хто трохи вони відволіклися від цьої справи.Кращого варіант ніж просто облити їх водою не знайшлося.
Так як треба було думати скоро бо хто зна ,що з ними може статися через 5 хвилин.Тому набравши воду з умивальника у невелику бутилочку.Вона майже одночасно облила їхні лиця водою.
І це спрацювало.Чоловіки закрили очі після чого почали жадно кліпати ними.А пізніше коли очі були у нормі подивилися на українку.

  - Ви уже закінчили?Вот і добре...Тоді пішли збирати речі УПА?-🇺🇦.

  - Я нікуди не поїду з цьої хати.Це для нашої з тобою безпекою.Та чесно кажучи не маю бажання жити у полятьській залупі..-🇦🇴.

Україна нічого не відповіла.Так як розуміла ,що УПА правий.Йогг можуть побачити у машині і усерівно буде куча запитань.
Тому менша не сперечалася з старшим.І просто тихо пішла збирати свої усі речі у великий чемодан.Зібраши усі свої речі вона вийшла з своєї кімнати.Попрощавшися з братом вони вийшли з під'їзду.Загруживши усі речі дівчина сіла на сідушку біля Польщі.Який у свою чергу самовдоволено усміхався.Розуміючи ,що він виграв у цій війні про США.

POV USA

Пройшов тиждень.За який мене якраз і виписали.Сьогодні я іду перший раз за увесь цей час до будинку ООН.І з цього дня знову буду відвідувати засідання.Це мене справді радує.Так як я дуже довго лежав у лікарні.Без якогось мінімального спілкування.Тому я радий іти га засідання лише заради того ,що побачу уже знайомі лиці.Та зможу з кимось поспілкуватися.Наприклад з Україною.Як ніяк але тоді коли сталася аварія вона як я дізнався з Канади хотіла поговорити.І вияснити чому я написав того листа.
І зараз я можу це їй усе розказати.

Я сидів на своєму старому місті.Тобто вище ніж українка.У колі своєї сім'ї.Канада і Ямайка вернулися і почали сидіти біля нас.А батьки вернулися з командировки.Що не могло не радувати.Ще залишалася Україна.Яку також так само чикає як і я Японія.Вона аж на кріслі не могла рівно сидіти.А її хлопець Китай який сидів ліворуч від неї старався заспокоїти ,її як міг.Але у нього це важко помінятися.Можливо і я у майбутньому буду когось заспокоювати.Но кого?Україну...Можливо але не точно.Но усьою душею надіюся ,що це все-таки станеться.

І вот двері в зал відкрилися.І зайшла Україна.Я одразу усміхнувся розуміючи ,що з нею усе гаразд.Но мені було рано ще сміятися.Коли я побачив ,що за нею зайшов поляк.Але не це мене засмутило та здивувало.А те ,що вони узялися за руки і попрямували якраз до цього місця.Мені одразу стало щось не добре.Україна була дуже щаслива.І сміялася з кожних слів який Польща говорив подорозі сюди.У моєму серці почалося ростікатися неприємна біль.Яка сильно билася током.
Але не це було важливим.А те ,що вони разом?!Це єдине ,що зараз крутилося у моїй голові.
Я розумів ,що це її життя та право вибору.Але моя голова говорила зовсім інше.Но у такому шоці я не міг нормально думати.

Далі буде...