writer

7.

Жах. Шкіра покрилася сиротами, коли Кім глянув на телевізор, на якому було висвічено фотографію трупа з вишкрябаними словами на спині. Зі словами, які Техьон одного разу склав ввечері. Його творчість на мертвому тілі.

— Добрий день, містер Кім – коли Техьон відчинив двері в сподіванні побачити Чонгука, але перед ним стоять невідомі два йому чоловіки.

—Добрий ...–сперся рукою на одвірок та оглядав обох парубків перед собою.

— Ми з поліції. Потривожили вас з приводу недавнього випадку. На тілі вбитого вишкрябаний рядок з вашого вірша. – Хосок спостерігав за тим, як письменник відреагує на його слова, поки Юнгі глипає за спину Кіма. А Техьон і може це лише вилупити очі на слідчих та не вірити власним вухам ....його творчість розписана на мертвому тілі, по звірськи вишкрябані ті слова, в які він вкладав частинку себе. Його вірші – уособлення його ж душі, думок та його самого. Його твори – це люди, які живуть в іншому світі.

— Ми хотіли лише вас застерегти, на всякий випадок, я залишу свій номер, адже вбивця явний фанат вашого творіння – Юнгі монотонно говорить та простягає візитку. Парубок ковтнув клубок у горлі та взяв візитну картку, окинувши поглядом графічні букви та цифри на ній.

—Так ...дякую – і Хосок кивнув.

— До побачення , пане Кім , гарного вам дня – кинув слова після того, як розвернувся і ступив ступенькою вниз.

— І вам гарного дня – відповів Техьон Юнгі та зачинила двері. Він зітхнув, на фоні досі тараторять новини в телевізорі. Страх. Його охоплює тривога та страх. Вбивця знає його вірші. Залишив слід на тілі.
Ручка опускається та двері відчиняються, Кім одразу реагує на це та міцніше стискає візитку в руці .

— Привіт, письменнику, я приніс твій улюблений чай – Чонгук зачиняє за собою двері, коли дивиться на напруженого Техьона і вигнув брову. — Все гаразд ?

— Так – оклемався, поки бариста окидає його скептичним поглядом. —Просто ...– мнеться, не знаючи, як підступити — Мене бентежить недавня ситуації – зітхнув та глянув на телевізор. — Чому вбивця обрав саме мій вірш, щоб видряпити рядок з нього на тілі вбитого ? – Чонгук вигинає брову та переводить погляд на телевізор, споглядає за кадрами з місця злочину.

Софія бачить в сні Чонгука. Бачить його чорні, бездонні очі, які направлені на неї.
Він посміхається. Широка посмішка на його лиці розповзлася, утворюючи зморшки біля очей. Щирість випромінює його вираз обличчя, але очі не ті – вони мертві, без того палкого вогню, без кохання. Його душі немає, лише оболонка Чонгука. Його душа, напевно, зараз лежить на хмаринці і летить кудись далеко до воріт, й він пізнає новий світ. Чонгука немає. Холод покриває її шкіру, поки Софія пробує ковтнути повітря, чує стукіт серця в вухах та шум крові. Чонгук її вбиває. Він вбиває своєю смертю.