writer

13.

Легкий вітерець колише пелюстки цвіту дерев. Техьон сидить на лавці, здається, в парку та оглядається.

— І як ти поживав? – видав жіночий голос збоку від нього та глянув туди. Побачив ті ж зелені очі та м'яку посмішку, яка леліє та зігріває навіть сонце.

— Чудово – видав на автоматі, досі дивиться на Софію.  Її напівпрозорий силует вільно сидить поряд з ним, а Кім на диво не відчуває здивування, лише помітне, тягуче розслаблення серед запаху весняних квітів, що леліють його шкіру і легка посмішка осяяла його лице.
Вітер стає сильнішим, зриває пелюстки з прекрасних та пахучих дерев. Гнів погоди змінює колір білосніжних хмар у похмуро-сірий. Його пшеничне волосся тягнеться за рвучим та гнівним вітром, що мчить вперед.

— Дивлячись вперед – не бачиш, що позаду, а дивлячись назад – не бачиш, що перед тобою, тому оглядайся по сторонах – голос ехом відлунюється, слова дивним тремтінням залишаються в грудях. Техьон зацікавлено слухає її спокійний голос — Він поряд, стоїть біля твого плеча, а ти дивишся на небеса. – Техьон споглядає за зміною голосу та відтінку її теплих очей. Вони скляніють але вона досі посміхається. Вітер гудить та зриває всі дерева на шляху, вони крутяться над їхніми головами та з тріском ламаються. — Він не смерть, а сила, що ховається в тобі. Прийми його. Подаруй того, чого він бажає і він дасть тобі все, що жадаєш ти. – вона ніби спів серед крику природи та вітру, що губить слова. Кім панічно шукає опору аби не полетіти слідом за деревами. Його тіло сковує страх. А по її грудях розтікається кров, які червоними змі'ями повзуть вниз, шиплять та вбивають її повільно, стікать по її білій шкірі та бруднять навіть зіниці її тих теплих очей. Техьон відчуває слабкість та те, як його тіло прикувало до лавки, а голос навіть не відкликається, викликає безпорадність, адже він бачить як життя покидає її тіло і вона перетворилася на попел. На мить він закриває очі та задихається. Широко розпахнув вічі та глибоко вдихнув. Над ним його звична стеля, а за вікном зима, не весна. Він заспокоює дихання та глянув на Чонгука, що поряд тихо сопить. Таких ночей Кім вже не взмозі перелічити. Вони без слів почали разом жити, Чон поступово до нього приходив, вони спілкувалися, перший поцілунок, слова любові і Чонгук тепер кожну ніч поряд з ним в одному ліжку. Техьон звик до його гарячого тіла, звик до того, що той притискається до нього і парубок більше не мерзне вночі, як раніше.
Гука речі розставлені поряд з Кімовими, кілька футболок та светрів у шафі, куртка в прихожій, ключі від його ж квартири на тумбі, де завжди стоїть ароматизована свічка. Вони навіть посуд обирали, адже Техьон має лише кілька посудин, що розраховані для нього одного.