writer

2.

Небо давно набуло жовтуватого, оранжевого кольору, де-не-де видніється рожевого з фіолетовим. Легкий вітерець колихає сучки та листя на деревах, з яких вони спадають та закрутившись в повітрі, лягають на землю полотном. Осінь – чудова пора року, а особливо для натхнення, адже саме для Кіма це неймовірні атмосферні вечори, прохолода кутає, а чай зігріває холодні руки.

Вона стояла поряд з Чонгуком, тримаючи його руку. Вона відчувала, як тепло повзло по її шкірі, а почуття зміями по грудях. Щось всередині зірвалося, здається, щось живе у грудях. Чонгук зробив чергову зятяжку, а його вуста на мить ховаються в димі, які Софія накриває своїми. Дим впускає в свої легені разом з Чонгуком. Руками обгорнули один одного, щоб міцніше обіймати та чим ближче бути поряд. Бажання розриває груди, адже в них нескінченні поцілунки. Гук розсипає дотики своїх губ по її обличчі, від такої близькості він відчуває запах лаванди.

Перечитує те, що написав і вигинає брову. Щось не так. Прісно, зовсім мало почуттів чи це просто Кім не може уявити момент.
Зітхнув та зробив ковток гіркого чаю, в роздумах жує губу. У голові крутяться образи Чонгука. У нього широкі плечі, на які він накидає чорні або білі сорочки, закочує рукави до ліктів чим оголюває неймовірні візерунки на шкірі, а очі довгим поглядом зупинялися на самому золотавому, який дивиться на того через окуляри прямо, адже придумував, як правильно розписати його.

— Мені завжди цікаво, що ви робите в своєму ноутбуці – легко посміхнувся, коли підійшов до Кіма . — Вам як зазвичай чорний чай ? – парубок кивнув, не відводячи свої зміїні очі.

— Я – письменник – знизив плечима, поки бачить легкий подив на обличчі баристи, який піднявши свої чорні брови та тоді легко посміхнувся.

— Я повинен був здогадатися про це –  тепер черга підіймати брови Техьона.

— Чому ? Сумніваюся, що ви би здогадалися професію людини, лише глянувши на неї , лише якщо ви не екстрасенс – похилив легко голову вбік, зрухавши золотими пасмами .

— Від вас віє саме цим мистецтвом. –  очима ковзнув по чубку парубка, а тоді опустив погляд на вічі. — От знаєте, так ніби ви постійно думаєте і складаєте неперевершені речення або ідеї, мабуть, ви ще й вірші пишете –  смикнув кінцем губ вверх.

— Так – кивнув —Я пишу вірші – а чорноокий вдивляється в його обличчя.

—Ви красивий –випалив та нахилив голову набік, дивлячись на те, як одна брова Кіма здіймається. — Під яким псевдонімом ви пишете книги ? – а Техьон не знає, що і сказати, адже йому стало ніяково від того, що його роботи були різні, навіть про нетрадиційні орієнтації.