Подорож у невідоме

/10/

Вони сиділи на покривалі, яке принесли з собою хлопці. Ес нервувала, бо повідомлення від Макса не давали їй спокою. Вона хотіла забутись, хоч на один бісів день забути закривавлену підлогу та злі зелені очі, які дивились на неї та говороли, що вона наступна.

Адреналін. Він завжди був з Ес, як вірний провідник, який йшов пліч-о-пліч з нею все життя. Але зараз це було зовсім інше відчуття. Відчуття болю, невідомої тривоги та страху. Вперше вона відчувала, що на кону її життя.

Єва з Марком пішли, залишаючи її та Женю на самоті. Він був її типажем: світле хвилясте волосся, яке він завжди заправляв за вухо, сірі очі та дводенна щетина, яка додавала йому брутальності; добре складене мускулисте тіло. Тільки ось спілкуватись зовсім не хотілось.

– Ти притихла, в тебе все гаразд? - запитав хлопець, дивлячись на зоряне небо. Воно дійсно було чудовим, не таким, як в Києві. Тут не було висоток, світла та гудящих машин.

– Так, просто... все дуже складно, – вона не знала, що казати. Все і справді було заплутано. Тому на допомогу прийшло вино.

– Розумію, - краєм губ усміхнувся Женя. - Моє колишнє життя завжди тягло мене до низу та я не знав, як з нього викарабкатись. Поміг Марк з своєю раптовою ідеєю поїхати туром по Україні.

– Не було лячно кидати все та ризикувати своїм майбутнім? – можливо щось корисне вона все ж таки зможе винести з діалогу.

– Було. Ще як було. Родина, університет, стабільна робота... але все це не переважувало того, що то не моє, що я гублю сам себе, - він повернувся до дівчини, дивлячись їй в очі. В сірих очах вона бачила щось знайоме, такий теплий відтінок спокою, який суперечив з її голубими очима, в яких плясала буря емоцій.

– В мене не має батьків, але було дуже тяжко кидати університет. Я хотіла довести самій собі, що в мене може бути щасливе та спокійне майбутнє, якого я доб'юся своїми руками. Але через одного кретина ми... – І тут вона зрозуміла, що ляпнула щось дуже зайве, вона перелякано подивилась на хлопця, щоб зрозуміти, чи дійшло до нього. Замість цього вона затамувала подих, коли його обличчя було занадто близько та вона відчувала його подих на своїй шкірі.

– Я відразу зрозумів, що це все не просто так. І той мудак, який не дає тобі весь вечір покою, не гідний твоєї уваги. Повір, ти все зможеш, головне вірити в себе, – його аромат гіркої вишні та легкого перегару опʼяняв її разум.