Подорож у невідоме

/15/

Сидячи в номері, Єва роздивлялась вид з вікна, крутячи телефон в руках. Чомусь саме зараз після не легкого примирення з Есфір та чергової втечі від Макса її накрила хвиля спогадів. Єва не хотіла повертатися до колишнього життя, проте чомусь в середині засіло таке дивне жалюче відчуття, що вона боролася з бажанням подзвонити до батька.

Її думки заполонили спогади про усі приємні моменти, які вона провела з батьками. Саме тому бажання знову почути голос тата було таким сильним.
- Есфір, я маю прохання, - Єва повернулась до дівчини, яка лежала на ліжку, - хочу подзвонити батьку. Я розумію, що це може бути нерозумно, але я цього потребую. Можеш бути присутня, щоб впевнитися, що я нічого не розповім зайвого, але прошу, вдай, ніби тебе тут немає.
- Це дурість, Познанська, але якщо для тебе це важливо, то нехай. Я буду сидіти тут і нічого не робитиму. Дзвони.

Дівчина тяжко зітхнула і ще раз подивилась на телефон, сумніваючись у своєму рішенні, але все ж натиснула на виклик. Батько відповів одразу.
- Єво?
- Так, це я. Рада тебе чути, - вона не змогла стримати посмішку від полегшення, ніби камінь впав з її плечей.
- Все гаразд? Де ти? Увімкни камеру, я хочу впевнитись, що це ти.
- Я не-
- Єво, камера, - голос чоловіка посуворішав, коли дівчина спробувала заперечити.
- Гаразд, - вона натиснула на значок камери і тепер вони могли бачити один одного. Батько анітрохи не змінився, чого не скажеш про Єву, погляд якої став повною протилежністю колишньої дівчини. - Ось вона я.
- Бачу. Твоя мати місця собі не знаходить, ти знаєш? Чому не відповідаєш на її повідомлення та дзвінки? А весілля, Єво?! Як ти могла вчинити так з Максимом?
- Тату, я казала, що не вийду за нього. І дзвоню не для того, щоб обговорювати причини мого вчинку. Просто хотіла в останнє почути тебе. Передаси мамі, що я вдячна за її турботу усі ці роки, але додому я не повернуся.
- Чорт! - вигукнула Есфір, ненароком зазирнувши в телефон подруги. Єва злякалась і повернулась до неї, а Матвієнко стояла з відкритим ротом та витягнутим вказівним пальцем.
- Хто це? - запитав чоловік, побачивши дівчину.
- Тату, мені час бігти, бувай, - Єва вимкнула телефон та звернула усю увагу на Есфір. - Я тебе просила. - вона хотіла накричати на подругу, але помітила нажаханий вираз обличчя навпроти. - Що сталось?
- Бляха, це він! Єво, твій батько! Бляха! Бляха! - вона взялася за голову та стала кричати.
- Есфір, поясни! Що не так? - Познанська намагалася зрозуміти реакцію дівчини.
- Це він, Єво! Його я бачила в будинку!
- Що? Цього не може бути. Я не.. не вірю. - Вона дивилась на телефон, який лежав на столі екраном униз, і хотіла, щоб Есфір помилялася. Але знаючи про іншу сторону батькового бізнесу, Єва розуміла, що він здатен на щось подібне.
- Я цілком впевнена.
- Добре. - Познанська вирішила покластися на розум, відкинувши почуття. Це завжди було її силою. -
Нам потрібно скласти план дій.
- План дій? Щодо чого?
- Щодо того, як викрити вбивцю, не видавши тебе, - пояснила дівчина.
- Просто, - Есфір сіла на ліжко, не розуміючи як реагувати на ситуацію, - я не думала, що ти одразу мені повіриш.
- Ес, - Єва зітхнула, намагаючись підібрати правильні слова, щоб пояснити, - я знаю свого батька достатньо давно, щоб розуміти на що він здатен. І вбивство людини, яка тими чи іншими діями шкодить його бізнесу, не здивує мене. Єдине, що мене непокоїть - чому він зробив це власноруч.
- Єво, хто ти взагалі? - Есфір нахмурила брови, бо дівчина, яка сиділа перед нею, явно була не тією, яку вона знала в університеті.
- Це важко пояснити.
- Але потрібно. - Матвієнко наполягала, бо не знала чого ще очікувати від тієї, кого вважала найбезпечнішою людиною у світі. - Розумієш, я думала, що ти просила мене навчити тебе жити вільно, насолоджуватися моментом, а виявляється, що це ти маєш мене вчити. Ти водиш машину, маєш за нареченого крутого поганця, втікаєш від нього з дівчиною, яка тебе ненавиділа весь час в університеті, фліртуєш з незнайомим хлопцем, їдеш з трьома невідомим тобі людьми по країні, а на додачу виявляється, що твій батько вбив людину. Я... я не... Єво, будь ласка, скажи мені, що ти більше нічого не приховуєш. 

- Мій батько має бізнес. Легальний, де все законно і просто чудово, і має ще один, тіньовий. Але про це я знаю не багато. Щось зв'язане з мафією, та я не знаю наскільки все погано. Є підозра, що мій батько щось винен одному з мафіозі, тому мене хотіли видати заміж за одного з них. Та, Есфір, це лише на основі моїх здогадок, нічого не підтверджено. 

- А якого підтвердження ти хочеш? Щоб татусь прийшов до тебе і показав посвідчення мафіозі? Ти так це собі уявляєш?

- Звісно ні, - Єва зітхнула та закрила обличчя руками. - Потрібно змінити телефон. Негайно. 

- О, ну звісно! - дівчина скинула руками та, здається, розізлилася. - Це ж так важливо зараз. 

- Так, важливо, Ес. Завдяки цьому телефону тепер нас можна вистежити. А ми поки що цього не хочемо. Тому нам потрібно позбутися його, твого, можливо, також, бо нічого не варто знайти хто ти. Тож за тобою також можуть стежити. Чого сидиш? Збирайся. Сподіваюся, він ще не знає де ми, а якщо знає, нам треба негайно забиратися звідси.
- У нас немає машини, Познанська. Не думаю, що у нас багато шансів поїхати автобусом. Але у нас є двоє дурнів, які чомусь радо допомагають двом втікачкам. Думаєш, вони будуть допомагати нам знову? - дівчина вдягалася, поки Єва пішла до ванної кімнати, тримаючи родичі в руках. Ставши перед дзеркалом, вона піднесла ножиці до свого волосся та на мить засумнівалася. Але знала, що її шукатимуть, тому мала змінитися максимально. Комусь вистачає просто надягнути окуляри і ніхто не запідозрить за ними супергероя, а комусь треба докласти зусиль. Зібравши всю волю в кулак, Єва зробила перший надріз і пасма впали на підлогу. Дівчина не зупинялася та відрізала далі, поки не досягла бажаної довжини. Тепер її волосі ледве торкалося плечей. Здавалось, що стало легше дихати. Прибравши зрізане волосся, Єва зняла футболку за кинула її до сміття так само.
- Що ти зробила? - запитала Есфір, але Єва не встигла відповісти, бо в двері постукали і вона пішла відчиняти.
- Ми збираємось до.. ого, - на порозі стояв Марк, оглядаючи дівчину, яка досі була без футболки. - Ой, - усвідомивши що він розглядає Єву, Марк відвернувся та продовжив говорити. - Гарна стрижка, виглядаєш... мило. І я хотів запросити вас на екскурсію по місту та пройтись по магазинам.
- Чудово, - відповіла Познанська та повернула хлопця, взявши його за руку, до себе. - Ми як раз збирались до магазину. Потрібно купити новий телефон.
- Навіщо?
- Я подзвонила тату, Есфір його побачила і зрозуміла, що це він вбивця. І щоб нас не знайшли, потрібно змінити телефон.
- То ось чому ти змінила зачіску. Думаєте, вас досі не вистежили? Як давно ти дзвонила?
- Мабуть хвилин двадцять-тридцять назад. Гадаю, цього часу мало вистачити, щоб дізнатися де ми.
- Це означає, що часу на екскурсію у нас немає, - Марк стис губи та покаявся з носка на п'ятку. - Гаразд, тоді збираймося і виходимо через десять хвилин. Побачимось біля машини.
- Дякую, - Єва вдячно поцілувала Марка та приклала його руку, яку досі тримала, до своїх грудей. - Сподіваюсь, наступного разу побачиш їх без бюстгальтера.
- Сподіваюсь, наступного разу нам не будуть заважати.