Нові брати

Part 1 «Новий дім»

Фелікс був дуже худим хлопцем, через булінг в школі в нього часто був поганий настрій, а від цього й не було апетиту, він був середнього зросту, з світлим та довгим волоссям, що часто падало йому в очі, вони були особливі, немов безкінечний океан, в якому можна було потонути, ніжна блакить.
Одного разу його батьки поїхали до маминої сестри на Різдво у гості. Сам хлопець не поїхав, він не любив ту тітку, що постійно розказувала та вказувала хлопцю як жити.
Коли вони поверталися додому йшов ливень, траса була мокрою та слизькою, машину занесло в бік, прямо у деревину. Біла машина обливалася дощем, його батьки вже не дихали, аж поки поруч не проїхала машина, де саме їхала пані Хван, вона почала дуже швидко набирати контакти швидкої, зігравши й свою машину на обочину підбігла до аварійної.
- Вас вітає швидка медична допомога, чим можу допомогти? - Сказала жінка на тому кінці.
- На трасі М41 сталася аварія, машина переді мною врізалася в дерево, та.. Дивлячись на стан транспорту ті, хто всередині вже не живі... - Вона казала це ледве стримуючи сльози.
- Ваш виклик зафіксовано, за кілька хвилин приїде швидка, ми повідомимо поліцію.
- Я чекатиму тут, допобачення. - Пані Хван повісила трубку.
Вона підійшла ближче, побачила біля жінки зі світлим волоссям, що вже не дихала телефон. Більше за все Хван Йон, так звали маму Хьонджина боялася знайти контакти дітей, її серце калатало, вона побачила контакт «Синочок» та подзвонила.
- Матусю!! А ви скоро приїдете? Я навчився та приготував нам брауні, яке завжди готувала бабуся! - голос Фелікса був радісним, повним надії, тут він почув схлипування та звуки мигалок, то наближалася швидка. - Мам? МАМ? - Хлопець почав тихо плакати.
- Хлопчику... - Йон було важко казати це, вона казала через ком в горлі, дивлячись на те, як лікарі кладуть на ноші тіла загиблих, а поліція кріпить машину на трос. - Твоїх батьків більше немає.. - Вона почала ридати, та чула, що Фелікс робить те саме, до неї підійшов поліцейський. Але вона не повісила трубку.
- Пані, дякуємо, що ви подзвонили, та сказали про цю аварію.. - Його голос був сумним.
- А що буде з їхнім сином..? - Після цього питання в неї перехватило подих, Фелікс замовк, аби почути, що ж чекає на нього.
- Скоріше за все ми відправимо його до дитячого будинку, йому якщо не зраджує пам'ять 14 років, доживе там до повноліття, що ж поробиш... - Він сжав плечима та подивився на машину ще раз, тут він почув, як у телефоні Йон з ось схлипує, вона підняла його до вуха.
- Хлопчику, я тебе заберу, обіцяю.. Я ж можу його забрати? - Почувши це у поліцейського крапнула сльоза, він був дуже чутливим до подібних речей.
- Авжеж.. Але потрібно щоб ви з ним прийшли до органів опіки, та оформили її..
- Добре .. Допобачення..
- Допобачення, ще раз дякую вам за небайдужість..
Тепер вона звернулася виключно до хлопця, поліцейський сів у машину та поїхав, вона також сіла та повернула в сторону міста.
- Можеш назвати свою адресу?
- Так, звісно... Вулиця імені Баклай, будинок 13, квартира 25..
- Я скоро там буду, збери покищо всі важливі речі, добре? - В неї зжималося серце, коли вона це казала.
- Добре, зараз складу... Допобачення... - В його голосі не було нічого окрім пустоти, абсолютно нічого більше.
Повісивши трубку вона потихеньку поїхала, їхати було хвилин 15, доведеться перевести Фелікса у нову школу, адже будинок Хванів був за годину їзди від будинку Фелікса, Сеул все-таки велике місто...
Тим часом хлопець повільно шукав речі, але йому нічого не було потрібно окрім телефону, одягу, леза. Тоб він швиденько вкинув усе в маленький рюкзак, та просто плакав, він не міг повірити у це.. ні.. цього не могло статися... Але все ж.. життя зіграло в злий жарт.
Він хотів уперше за 3 дні поїсти, але зараз не було аж ніякого бажання. Через 10 хвилин хтось постукав у двері, він вже був зібраний. Відчинивши двері перед ним стояла висока жінка, гарна фігура, темне довге волосся, темно карі очі, вона була одягнена в чорну сукню та підбори, її волосся було мокре від того, скільки вона простояла там під дощем, побачивши хлопця вона кріпко обійняла його.
- Все буде добре, я тобі обіцяю.. Ти зібрався?
- Т..так... - В нього тремтів голос.
- Зможемо зараз швиденько з'їздити, оформити на тебе опікунство? це займе 20-30 хвилинок.
- Так..
Вона повела його до машини, коли він побачив її був в шоці, це була найновіша модель Ролс Ройса, це дуже дороге авто.. Звідки ж стільки грошей..?
- Сідай, забула попередити, нас доведеться перевести тебе в іншу школу, та у тебе буде брат, він від тебе на два роки старше, йому 16.
- Добре, я завжди хотів старшого брата.. - Він дійсно дуже довго мріяв про те, аби мати старшого брата, він радів, що нарешті покине цю школу, де він був об'єктом булінгу.
Коли вони приїхали до органів опіки х Феліксом трішки побалакав психолог, він зрозумів, що хлопець дійсно хоче в родину до пані Хван.
- Отже, вас звати Йон Хван? Вірно? - сказав чоловік записуючи щось у документах.
- Так, так, все вірно. - У Фелікса стали очі по п'ять копійок, Хван? Це ж власники самого крупного бренду одягу в Сеулі, також вони були найближчими співпрацівниками Версачі, і тепер він буде їхнім сином..?
- Хлопче, ти хочеш залишити свою фамілію, чи взяти прізвище Хван?
- Я хотів би взяти прізвище... - Він боявся що Йон не дозволить, але вона лиш міцно обійняла його.
- Добре, жіночко, заберіть ось ці документи, тепер ви офіційно його опікун. - Він віддав їй документи, та вона з хлопцем пішла назад до машини, дощ все так само лився, неначе з відра.
Тепер їм лишалося лише їхати годину до будинку, по дорозі вона запитувала в нього усілякі буденні речі, аби відволікти його від нещодавніх подій.
За годину перед ними був гарний триповерховий будинок, Йон жила зі своїм сином, чоловік пішов від неїч адже бізнес погано вдавався, але зараз, їхнє прізвище знав кожен.
Вона подзвонила у двері, їх відчинив хлопець, що був на голову вище ніж Фелікс, мав такі самі темно крім очі та темне волосся, він спочатку хотів радісно привітати маму, але його погляд впав на хлопця поруч.
- Джинні, тепер у тебе буде молодший брат, його батьки померли в автокатастрофі, йому 14, Фелікс, я сподіваюся ти знайдеш із ним спільну мову. - Вона разом з Феліксом зайшла до будинку, вони роззулися, Хьонджин досі дивився на хлопця, але в його очах палала.. ненависть..?
- Але я не хочу брата!
- Сонечко...
- Я НЕ ХОТІВ СОБІ БРАТА!!
- В нього померли батьки..
- То мені що з цього? Я його буду ненавидіти все життя, чуєш? ВСЕ ЖИТТЯ!! - Він голосно гримнув дверима та зачинився у кімнаті.
Фелікс звик, що на нього всі так реагують, як ніяк він був головним об'єктом булінгу у колишній школі.
- Вибач, не звертай уваги, он твоя кімната, біжи розкладай речі. - Вона вказала на двері поруч з тими, які голосно гупнули хвилину тому.
Він повільно пішов туди та легенько зачинив двері, повісившт у шафу одяг він поклав телефон на стіл, зробив кілька справ лезом, та ліг спати, тяжкий був день як ніяк.

КІНЕЦЬ 1 РОЗДІЛУ
1124 СЛОВА