Нові брати

Part 12 «Мінсони в подарунок»

Коли она ранок хлопці прокинулися то почали повільно збиратися аби йти у школу, вмившись, почистили зуби, одягалися та пішли снідати. У Фелікса зранку -1.4 кг, тож вирішив трішки поїсти, та пішов разом з Хьонджином.
Вже на місці він зустрівся з Ханом, та почав розповідати усе, що сталося уночі.
- Мені здається, що це міг бути Чон? У нього ж багато знайомих, послав одного з них? - Подумав Джисон.
- Я так не думаю, він зараз за ґратами, а у відділі, де він знаходиться заборонено зустрічатися з кимось, окрім батьків, а його батьки сам знаєш. - Відповів Лікс. - Доречі, мені Хьонджин сказав, що йому класна керівничка повідомила про те, що у нас зараз фізкультура з його класом, будемо у волейбол грати разом з ними.
- Та ну ні... Ну тільки не волейбол... - Він награно потер кулаками біля очей ніби витираючи не існуючі сльози.
Хлопці хоч і кращі друзі, але в плані спорту координально різні. Фелікс хотів стати зіркою-айдолом, тож займався танцями, розтяжкою, не боявся фізичних нагрузок, а паралельно просто обожнював волейбол. Хан же у свою чергу тільки ходив у качалку, тому і мав чіткий прес та мускули, просто ненавидів баскетбол, волейбол, та все що пов'язане зі спортивними іграми.
Минулого разу коли в них був поєднаний урок то виграв клас Хьонджина, це було очікувано, адже там фізично набагато сильніші гравці.
І от уже дзвонить дзвінок на урок, що може бути геніальнішим, ніж поставити алгебру першим уроком? На мою думку нічого.
Хлопці поволі дійшли до класу, запізнившись на кілька хвилин постукали у двері.
- Давай я зараз зайду, а ти через 2-3 хвилини? - Запропонував Фелікс.
- Можна, але тільки щоб ця не орала, ніби ми знову удвох шляємося де попало.
Блондин відчинив двері за словами.
- Пані Манобан, вибачте за запізнен.. - Не встиг він договорити.
- Вийшов та зачинив двері з того боку. - Коротко відрубала вона. - Я не потерплю запізнення на свій урок.
Їй не треба було двічі повторювати Фелікс просто гупнув дверима та пішов на лавку в коридорі, Хан тим часом вирішив пограти на нервах вчительці та відчинив двері через 2 хвилини. Але не встиг він що небудь сказати.
- ВИЙШОВ НАХУЙ ПІДАРАС! - Вчителька гаркнула на нього, бо в неї вже не було нервів пояснювати тему, а тут ще й хлопець, кинувши в нього крейду він зачинив двері та пішов сісти біля Лікса.
- Доречі, як там твої танці? Ти після того випадку нічого не казав про них.
- Взагалі-то я тобі писав, що то було додаткове заняття, а танцювальну школу я ще рік тому закінчив і диплом отримав.
- ЙОП, КОЛИ ТИ БЛЯТЬ ВСТИГ?
- Сам незнаю, час йде якось занадто швидко, та і почуваю себе не дуже, якби ще на танці ходив ледве не кожного дня то вже здох би давнім давнісінько. Відчуття паршиве.
- У мене таке саме коли я хорори дивлюся, потім якесь відчуття самотності аж поки в соціум не попаду... - Монотонно відповідав Хан.
Тим часом у класі Хьонджин сидів разом із його кращим другом Лі Мінхо.
- Ну бліннн, Джинні, мені просто треба його грьобаний номер!!! - Вмовляв того Мінхо
- По-перше, то кращий друг мого брата, а друге я ще не придумав.
- Ну так це ж класно? Будемо їбатись усі разом!
- ТИ УХУЇВ ЧИ ШО? - Подивився на того Хьонджин очима по п'ять копійок.
- Та ну я ж пожартував... КНИГУ ПОКЛАДИ!!!
- Ладно, тримай... - Він написав на якомусь огризку номер та віддав його другові.
Мінхо був ладен ледве не завідувати його, але продзвенів дзвінок, і вже був час йти на фізкультуру, тож вони повільно зібрали речі та пішли коридорами до роздягальні.
Коли вони зайшли там вже був клас Фелікса.
Всі вийшли. Лишилися тільки ці четверо, Хьонджин вийшов, підморгнувши Феліксу.
- Хані, я зараз прийду. - Сказав він та поки йшов за спиною у друзів кивнув Мінхо.
Коли вони залишилися удвох він підійшов до нього та легенько штовхнув, притиснувши до шафи.
- Що ти робиш..? - Ледве чутно сказав Хан.
- Не роби вигляду, ніби не розумієш, що я маю на увазі. - Лі прошепотів це тихенько біля самого вуха молодшого, від цього шовковистого голосу йшли мурашки по шкірі, ноги почали трохи танути, але старший узяв його за талію.
Хан схопив його за шию та притягнув до себе, забираючи його до себе у поцілунок, Мінхо у свою чергу з радістю відповів, почав забирати губи Джисона у свої, але невдовзі почувся свисток тренера у спортзалі, що було чути аж сюди, розірвавши поцілунок вони вийшли та построїлися у ширенги.
- Сьогодні ви будете грати клас проти класу у волейбол, але ваша вчителька з інформатики люб'язно погодилася віддати мені урок, аби ви здали нормативи по бігу, тож зараз розминайтеся, через десять хвилин прийду й будете здавати нормативи 150 метрів по колу. - Сказала їхня вчителька по фізкультурі Чон Сойон.
Всі спокійно робили розминку, але Фелікс через те що майже не їв "трохи" погано себе почував.
- Стаємо по черзі здаємо, чіє ім'я називаю виходить і так по черзі. Кім Синмін!
Всі потроху здавали, черга надходила до Лікса, він почав бігти, але майже на кінці дистанції в очах почало темніти, він не бачив, куди біжить, і чи біжить він взагалі? Він відключився.
Поки він був без свідомості до нього підскочила вчителька та сказала комусь покликати медичку. Хьонджин підбіг та присів біля нього, кладучи голову собі на коліна, трусив його, аби якось привести хлопця до тями, але все без користі.
За кілька хвилин прийшло два шкільних лікаря, з невеликими ношами, поклавши на них хлопця понесли його до кабінету, так як Хьон його брат, йому дозволили піти із ними.
- Субін, маєш якісь варіанти? - говорив один медик до іншого.
- Чесно ні, я не вмію вигадувати причину втрати свідомості на фізкультурі.
Вони поклали його на кушетку, Субін взяв ватку із нашатирним спиртом та поводив трохи біля носу Фелікса, аби він отямився.
- Що сталося..? - Сказав той голосом, ніби спав увесь день, чухаючи потилицю.
- Ти втратив свідомість, поки біг. - Сказав другий лікар (Хосок) - Не знаєш, чому?
- Гадки не маю..
- Коли їв востаннє? - Монотонно сказав Субін поки записував щось у зошитах.
- Сьогодні вранці снідав...
- Може просто втомився.. Тримай.. - Хосок дав йому якусь пігулку та склянку з водою. - Випий, та можеш далі йти на урок.
- Дякую.
Коли Фелікс із Хьонджином вийшли з кабінету то по дорозі у спортзал мовчали, але Хьон вирішив завести розмову.
- Який у тебе зріст?
- 174, а що?
- А вага яка?
- Велика. - Поки він це сказав спіткнувся, та ледве знову не впав.
- Чому не розкажеш?
Але їхню розмову перервало те, що біля спортзалу стояли блять і сосалися Хан з Джисоном.

КІНЕЦЬ 12 ЧАСТИНИ
1044 СЛОВА

Продовження вийде приблизно 20 лютого, дякую що обрали саме цей фанфік, я вас всіх дуже люблю ❤️