Нові брати

Part 7 «Ніч в залі»

Ця ніч здається йшла цілу вічність, але врешті решт настав ранок, Лікс через силу відкрив очі, умився, зробив зарядку та пішов одягатися. Сьогодні він хотів одягнути широкі чорні джинси, та оверсайз чорне худі з капюшоном, зібравши рюкзак, доповнивши свій невеликий образ зачіскою він вбувся.
За весь час в хаті не було ні шороху, напевне всі пішли? Тільки зараз він подивився на годинник... Чорт.. пройшла вже половина першого уроку, чому його не розбудили? Він мав швидко бігти, до школи пішки хвилин 20, він якраз міг встигнути на.. музику..?
Коли він переступив поріг, то відчув на собі косі погляди прибиральниць, вони просто палили його поглядом.
Потім він пішов до кабінету музики, біля нього він постояв 10 хвилин перерви, дочекавшись дзвоника увійшов у клас, через кілька хвилин всі вже прийшли, Хана не було, він вирішив зайти у їхній чат. Точно, Хан казав, що сьогодні не прийде, бо їде з батьками у сусіднє місто до своєї дуже багатої тітки, багата тітка це ж класно? Дорогі подарунки й все таке.
Пройшло хвилин 8 з початку уроку, у кабінет зайшов директор, всі побачивши його встали та привіталися.
— Так.. сідайте, ваш вчитель з музичного мистецтва не зможе більше проводити вам уроки, тому покищо замість музики вам проведуть фізкультуру, а ті, хто ходять на додаткову секцію танців, йдуть в актову залу.
Фелікс мовчки взяв речі та пішов до актової зали, перед ним йшов Синмін, що також ходив на танці, його лише кілька днів тому перевели у вищу групу до Лікса, коли вони дійшли в залі була вся їхня група, вони мали повторити танець, який ставив.. Синмін? Що?
— Але ж він записався лише місяць тому! — Викрикнув Фелікс до вчительки.
— Але пан Кім за місяць показав кращі результати, ніж ви за два роки, пане Хван.
— Почув? Додік, тобі б й схуднути не завадило.
Ці слова вдарили Лікса по больному, він і так постійно намагається схуднути, він важив аж ніяк не на свій зріст, в нього був зріст рівно 169, але він важив у районі 40-45 кілограмів, це для нього було неймовірно багато, він мріяв побачити цифру 35 на вагах, але як??
На середині танцю Ліксу трохи паморочилася голова, через це він невірно зробив рух.
— ТА НУ ФЕЛІКС, ТИ ЩО, БРАКОВАНИЙ? ТИ РУХ НОРМАЛЬНО НЕ МОЖЕШ ЗРОБИТИ, ЯКОГО ЧОРТА ТИ В ПЕРШІЙ ЛІНІЇ СТОЇШ!!! — Верещав на нього Синмо, він був розлючений через люблю помилку, була вона велика, мала, але він був розлючений.
— Вибач... — Фелікс казав це та стримувався, аби просто не вибігти та розриватися.
— Продовжуємо... ТА НУ ФЕЛІКС ЙОП ТВОЮ МАТІР! — З цими словами Синмін злий підійшов до нього та вдарив по руці. — Якщо ти зараз не почнеш нормально танцювати, то я скажу тренерці, нехай тебе на ніч тут залишить.
Він стримав свою слово, хвилин за 10 до кінця уроку Феліксу хтось поставив підножку, саму тренерку це надзвичайно розлютило, вона сама лишила його тут на цілу ніч, сказавши Хван Йон, що так залишаться абсолютно всі.
І ось, настає ніч, він зсередини зачинив двері, бо йому було трішки моторошно, але він почав робити те, що йому було сказано, він почав танцювати настільки багато, що ледве були сили, падав, йому було всеодно, просто хотів ідеально танцювати весь танець, йому дуже хотілося спати, але він танцював, до тих пір, поки не впав без свідомості.
Він прокинувся від того, що щось або хтось ніби.. стукає у вікна..? Перший поверх.. ДВЕРІ! Слава богу, він зачинив їх, поглянув на годинник, 3:36, йому стало так страшно, як ще не було ніколи, він замкнув двері вже не на один, а на всі замки, які там були, слава богу, що школа елітна та відповідно гарно побудована, аби розбити вікно треба немало зусиль, але це не відміняло того факту, що просто зараз Фелікс сидить на підлозі, а хтось стукає у вікно, з очевидно не дуже хорошими намірами.
Він вирішив подзвонити Хану, це перше що спало йому на думку.
Виклик... Виклик...
— Чому и дзвониш... Час бачив...?
— Д-допом-можи... — У нього дуже трусився голос, він тихенько підповз та ліг серед рядів з кріслами, аби там сховатися. — Я в актовому залі, та тут...
— Де..? Що ти там робив о третій ночі? Дух танцюриста вдарив в серце?
— Мене залишили, бо я погано танцював.
— Ага...
— Хтось стукає по вікну.. І доречі дуже сильно...
— ...
— Я спробую доповзти до костюмерної, там досить багато всього, спробую сховатися серед коробок та інших костюмів... Я напишу..
З цими словами Лікс завершив виклик, Хан не передзвонював, бо розумів, шум - більший шанс на те, що той хто по ту сторону вікна зрозуміє, до хтось всередині.
Він думав, що в залі нікого немає, але ясне діло, що якщо музика грала, грала, і як тільки почалися стуки вимкнулася, то це не співпадіння, і це факт.
Фелікс ліг на підлогу попід вікнами, аби не було видно, де він знаходиться, почав повільно повзти у сторону костюмерної кімнати, тим часом стуки ставали все сильніші та гучніші, за кілька хвилин він був біля дверей. Тихенько відчинивши їх він заповз, нарешті в нього була нагода встати, перед ним були величезні ряди з костюмами, реквізитом.
БАХ! Незнайомець схоже кинув щось важке у вікно, воно розбилося на дрібненькі шматочки.
Лікс почав хутко бігти уздовж рядів, заховався в якійсь коробці з перуками, накривши себе зверху, він відключив звук на телефоні, аби йому ніхто не телефонував, аби як закривши коробку він почав писати Хану.

Філе
Він розбив вікно, я заховався в якійсь коробці з перуками.

Білка
Я подзвоню комусь, може допоможуть? Не панікуй, бо я сам тебе вб'ю.

Філе
Тобі гарно вдається підбадьорювали людей. Напиши йому, але мені здається він тільки скаже, що я як завжди вплутуюся в якісь неприємності.

Білка
Ок.

Тим часом чулося, як хтось бігає по залу, перекидає все на своїй дорозі, було чути, як він підіймає та опускає стільці, було очевидно. Він шукав саме Фелікса, але хто це..?
Двері в костюмерну злетіли з петлі та з гуркотом впали на підлогу, перекинувши якийсь маленький стенд з одягом, серце калатало, де Хьонджин? Чекати було як мінімум хвилин 10, школа не так близько... Але коробки падали, все висипалося на підлогу , двері з шаф злітали з петель, перекидаючи всю залу, так як там було багато всього, Фелікс вирішив тихенько перелізти в куток, відчувши, що його коробка перекинулася він подякував богу, що заклеїв її зсередини, тоді він зрозумів, що зараз треба просто лежати, та не показувати, що він тут.
— Я знаю, що ти десь тут. Ти не міг піти. Двері закриті зсередини на всі замки, це була твоя головна помилка Лі Фелікс.
Чому Лі? Голос незнайомий, він напевно не знав, що у хлопця давно змінилася фамілія, так ще з півгодини крутилися сусідні кімнати, як він не почув крики, здається Хьон гукав його.
— Хьон..? — Він обережно вийшов з костюмерної.
— Фелікс! — Хьонджин підбіг та забрав його у свої обійми, позаду нього Фелікс побачив прив'язаного до колони чоловіка, Фелікс його не знав, але пізнає його у майбутньому.
Вони поїхали додому й завалилися спати вже о четвертій ранку.

КІНЕЦЬ 7 ЧАСТИНИ
1127 СЛІВ