Драко Мелфой та Принизливе Важке Випробування Коханням

Глава 23. Драко Мелфой - горезвісний аврор

Всю ніч Драко не міг стулити очей, поринаючи у приємні спогади про зустріч з Ґрейнджер. Після повернення додому він блукав маєтком, зітхаючи раз у раз, і замріяно дивився у вікна, або усміхався без причини. Він згадував шию відьми та уявляв, як припадає до неї губами. Драко перечитував старе листування у балаківнику та поринав у світ солодких фантазій, у яких він притискав Ґрейнджер до стелажів у бібліотеці.

Нарешті, виявивши, що опівнічної години він блукав садом у напрямку розарію (нечуване заняття), Драко відчув себе закоханим недоумком. Знову.

Його мозок, що парив у небі, оточений пухнастими рожевими хмаринками, був терміново прикликаний назад на землю та знову розміщений в черепі, хоча, сучий син, бурчав так, ніби його відірвали від чогось важливого. Ніби була бодай краплина значущості у вишнях, сарафанах і фразі «я рада, що ти залишився виконувати завдання з охорони».

Біля входу в розарій Драко розвернувся на сто вісімдесят градусів і рвонув назад у маєток. Він зачинився у кабінеті, де з новою хвилею роздратування почав крокувати приміщенням.

Що з ним у біса відбувалося? Драко не слід було зустрічатися з Ґрейнджер. Він так гарно попрацював у липні, опанувавши себе і викинувши її з голови. Майже позбувся закоханості. Проте варто було йому знову опинитися поряд із відьмою, як придушення перестало працювати, не протримавшись і години. І години, Мерлін!

Він відчував занепокоєння. Все тільки погіршувалось. Нехай чорти беруть Тео з його маячнею про розлуку, що змушує серце битися сильніше. Для Драко було б краще, якби відьма зникла з очей та зійшла з думки! Коли він не бачитиме її, не кепкуватиме з неї, а вона не дражнитиметься у відповідь, коли він не відчуватиме її запах, крадькома не поглядатиме на її шию...

Драко знову зловив себе на тому, що поринає в чергову мрію.

Так. Він міг це виправити. Наступний вихідний Ґрейнджер із зірочкою припадав на Мабон — лише наприкінці вересня. Достатньо часу, щоб ця дурня пішла порохом за вітром.

Драко сперся на незапалений камін і забарабанив по ньому пальцями. Вона, трясця, була його головним об'єктом. А він — що ще важливіше — був Драко Мелфоєм. Вільний як вітер парубок моторний і хлопець хоч куди аврор. Він не поводився як закоханий йолоп.