Торкнись Мене

Розділ 2

Блейз

Відчуття чогось нового, дивного і зовсім чужого розтікається по моїй плоті. Воно рухається по всьому тілу, обмацуючи стегна, лікті та голову. І тільки потім я відчуваю поштовх у скроню. Кілька поштовхів. Боже, чи хтось там нагорі, що відповідає за все лайно на Землі, дозволь мені вижити, щоб я потім відрубала цей палець і повісила його на новорічну ялинку.

— Дівчино, я дорожу цим пальцем. — Мабуть, я пробубнила це вголос. — Вам купити прикраси до свята? — з посмішкою питає низький голос біля мене.

— Що відбувається? — бормочу я і тільки потім усвідомлюю, що сиджу в салоні машини. Я дезорієнтована настільки, що не можу ясно мислити та нормально дихати. Повільно розплющую очі і усвідомлюю, що практично прикута до крісла машини.

Намагаюся поворухнутися, але чоловіча рука опиняється на моєму стегні. Мій лікоть врізається в його щелепу, але чоловік спритно відвертається і сміється.

— Мабуть, ваша музика в навушниках була надто гучною, тому ви не почули звук шин, — він ковтає і продовжує зовсім тихо. — Ви були непритомні, після того, як я мало не збив вас. Мені шкода, що все так вийшло, дозвольте відвезти вас до лікарні та хоч якось допомогти.

— Ні, — одразу відповідаю я, чим змушую чоловіка усунутись, ніби від дикого звіра. Ніяких лікарів та запаху лікарняного ліжка.

Від різкого вдиху паморочиться в голові, шумить у вухах і я знову втрачаю контроль над зором. Кров сочиться з розбитої брови, а ребра болять при кожному подиху.

Коліна розбиті, я вся в багнюці та крові, але жива. Непоганий початок дня.

— Я Дерек, — спокійно і якось невпевнено каже мій новий супутник. Він виходить з машини і я намагаюся відчинити двері, але вони заблоковані.

— Якого... — не встигаю договорити, коли Дерек торкається моєї руки. Я здригаюся, немов ошпарена. Терпіти не можу свою реакцію на дотики.

Це мине. Або я зненавиджу своє тіло ще більше.

— У мене в машині є все для таких випадків. Головне, продезінфікувати рану і відвезти вас в безпечне місце, — каже він, коли повертається і кладе на сидіння маленьку коробку.

— Ви щодня збиваєте дівчат у недозволених місцях цим сміттям? — риторично питаю я, практично випльовуючи останнє слово, потім обводжу пальцем салон і помічаю його засуджуючий погляд. Тільки заради такого виразу обличчя я назвала його «крихітку» сміттям. Чоловіки терпіти не можуть, коли їхні іграшки ображають.