Another Potter

17

Знаєте, алергія навіть пробудила в мені розуміння, ну як розуміння, я згадала дещо. Якщо хтось ще раз скаже, що я розумна, то в приклад можна поставити дещо... Перш за все, для того, щоб перевестися з Бабатону, мені потрібен був підпис батьків. Підозрюючи, що вони відмовляться, я підробила підпис батьків, а хто його там розбере? Друге, в Бабатоні казали, що буде турнір трьох чарівників, напевне інших учнів ще не привезли. Третє, я боюся того, яке бажання мені доведеться виконувати, знаючи Сиріуса, це буде щось не дуже хороше, правда ж? Краще було вже на гроші спорити.

На щастя чи ні, але мене відпустили з медичного корпусу через годину після того, як я прокинулася. Я якраз встигла на вечерю, добре, що велика зала якраз поруч. Там Лілі поводила себе як справжня мати. Ви що, і температуру перевірила, і якби не мій протест, то з ложечки мене б годувала. Знали б ви, як це виглядало, Сиріус з Джеймсом ледь по підлозі від сміху не крутилися, жахіття. Також дуже дратує той факт, що вони обидва ледь не спалили Пітерові обличчя, а зараз сидять як ні в чому не бувало. А ще Сиріус, знаєте, як мене тривожать думки про бажання, яке він загадає? Там все що завгодно може бути, сподіваюся, що в рамках розумного... А він мовчить, навмисно.

Спати мене теж вклали раніше. Перед цим вони з Джеймсом і Сиріусом спорили, тому що Сиріус казав, що він мене врятував, Джеймс казав, що він знайшов справжню причину алергії, а не Лілі, що було дивно. Та думаю, йому сподобалося бути розумним хоч колись. А Еммі казала, що вони два придурки, хоча насправді вона вдячна, та не треба ж піднімати їхнє "его" ще більше.

Але тепер слід повернутися в справжній час. Уроки за мене зробила Лілі, скопіювавши мій почерк. Як же це круто, тепер розумію Мародерів, думаю, мені слід приділити трошки більше уваги їм, брату як ніяк. Ми так довго не бачилися, а поводилися як чужі, треба це обговорити. А ще думаю, що моя теперішня поведінка пов'язана з Бабатоном, бо мене там не сприймали, я повинна була бути леді, а не такою, як в Гоґвордсі з братом.

- Ти вже двадцять хвилин втикаєш в стелю, про що думаєш? — запитала Лілі, відклавши олівець та повернувшись до мене.

- Ох, Лілі, як багато мені треба тобі розповісти. Я ж взагалі не люблю вчитися... Це звичка. В Бабатоні мені не можна було робити те, чого хочеться, там навіть квідичу немає, цитую: "Не дівочий вид спорту". Та що вже про дівчат казати, в Бабатоні не тільки дівчата є, хлопці теж, але їх одиниці, як ясно, в квідич їм теж грати не можна.