Небезпечна гра

Розділ 1. Шей

Зима завжди була тихою. На вулиці блукали люди, носи яких трохи почервоніли від свіжого вітру та м'яких сніжинок. Бабця тягнула собаку на повідку, поки та перебирала короткими лапками; чоловік занурив обличчя в шарф, хоча там не було занадто холодно; незнайома дівчина усміхалась перехожим, бо несла букет квітів. Просто буденність. Я сидів у затишному кафе, яке не було готове луснути від купи відвідувачів. Офіціантка знала мене, бо вчимося в одному університеті. Чомусь блондинка завжди намагалася бути привітною до мене. Багато хто впізнавав дивного парубка з ОКР, але це змушувало лише поглиблюватися в думки. Можливо, такі, як я, не були створені для публіки? Мені подобалося грати в хокей, проте не любив зіркові справи. Я міг тримати обличчя на сотнях чи тисячах людей, але інколи губився в собі. Солодке какао давно покрилося плівкою, а настрій нагадував осінню зливу. Моє місце було в кутку... Поруч зі мною стояв величезний вазон із пальмою, яка могла б закрити навіть срану росію. Я би підсипав їй добриво для такого, чесне слово.
Дзвіночок, прикріплений на дверях, забринчав, і сюди ввійшла дівчина. На ній був в'язаний берет сірого кольору, чорне пальто, яке світилося сніжинками, і високі чоботи на шнурках, котрі виглядали трохи грубими. Вона щось сказала офіціантці, а та усміхнулася та кивнула. Відвідувачка різко повернулась і поглядом пройшлася вільними місцями, а потім очі зупинились на мені. Її рука стягнула берет, а чорне волосся, яке закінчувалося трохи за вилицями, мало світло-коричневі пасма попереду, було наелектризованим.
Грозові очі, які мають металевий відтінок, звужуються. Вона робить крок вбік і йде подалі від мене. Хлопець-офіціант зупиняє її та каже щось, а вона опускає плечі. Прислухаюся, як ненормальний.
— Вони заброньовані. Можете посидіти з містером Шеєм, допоки готуємо замовлення? — першокурсник нашого універу дивиться на мене з надією. Я киваю, бо скоро піду геть.
— Дідько, — тихо каже вона, але я зміг прочитати по губах.
Скрип від дівочого взуття трохи дратує. Шейла підходить і стає в метрі від столика.
— На вулиці сніг, і я не буду чекати там. Хочу посидіти, бо й так довго стовбичила, — якось втомлено каже. Мовчки беру стілець, який стояв біля сусіднього столика, і підтягую до неї.
Вона дивиться на мене, неначе на моїй голові роги.
— Окей, — сідає.
Я знову повертаю погляд до свого ноута, чекаючи завершення завантаження. Залишилось 32%. Кортес пахне зимою, ягодами та труднощами.
— Ми можемо перенести завтрашнє заняття? — питає, насуплюючись. Засовую свої руки до кишень і зустрічаюся поглядом із дівчиною-хаосом.
— Щось серйозне? — ліниво вимовив.
— Сімейна справа, — її довга нога бовталася в повітрі.
— Гляну в розклад, — взяв окуляри, які допомагали очам не втомлюватися, і зайшов у свій календар. — У мене вікно лише о 8, — мексиканка скривилася.
— Підходить, — розсіяно відповіла та нахилила голову, розглядаючи своє пальто.
Ми мовчали.
— Хіба в цьому кафе буває бронювання? Що за desmadre (з мекс. сленгу – хуйня)? — тендітна Вікіпедія матюків.
— Сьогодні день народження господаря, — повідомив і подивився на завантаження. 27%.
— Сподіваюсь, що в тому клятому какао не буде святкового блювотиння, — я інколи дивувався таким висловлюванням.
— Ти нервуєш? — прямо запитав.
— Ні, — збрехала вона.
— Щось трапилося? — мені, мабуть, все одно.
— Усе прекрасно, — своїми зубами вчепилась у пошерхлу губу, відтягуючи шкірку, де одразу з'явилася кров.
— Добре, — знизав плечима.
Їй принесли какао та каву. Вона виглядала стурбованою й постійно косилася на вікно. Як тільки отримала замовлення, швидко попрощалась і пішла до виходу. Я бачив, як незнайомий високий хлопець підійшов до кафе. На ньому виднілася чорна куртка, кепка, а обличчя заховане в комірі. Дівчина вийшла та простягнула йому стакан із напоєм. Він щось відповів, і вони хутко пішли. Шейла виглядала занадто малою поруч з ним, бо щось у ньому було небезпечне...
У будинку стояла тиша, бо мої сусіди десь вешталися. Еліас, наш друг, уже деякий час живе з моєю сестрою, якій зробив пропозицію, і маленькою Одрі. Він виховує її як доньку, хоча всього лише брат. Хокеїст, все ж таки, зміг відвоювати дівчинку в суді. Алісія, чи Люсі (мати Аттвуда), як казали інші, не з'являється на радарах, що приносить полегшення. Алекса, моя сестра, дівчина з великим серцем, яка обожнює Одрі всією душею. Я радий, що вони разом, бо знаю, що Еліас – парубок, який робить щасливою мою найріднішу людину.
Я ввімкнув собі телевізор і почав готувати вечерю, бо завтра важкий день. Легка музика грала на фоні, але телефон задзижчав. Глянувши на екран, побачив брюнетку з такими ж зеленими очима, які сам мав. Вона обіймала мене та дарувала найщирішу усмішку. Алекса завжди приймала мене таким, яким я є.
— Уже засумувала, бурундучку? — сказав, клацнувши на значок гучного зв'язку.
— Ага. Вмикай камеру, — наказала. Я розсміявся від цього.
— Так точно, — і послухався.
Її довге волосся було в безладі. На обличчі криво сиділи окуляри, а погляд був божевільним. Алекса Фейн буває такою рідко, але... Це означало одне.
— Що маю зробити? — перейшов до справи.
— О-о-о, Шею, я в халепі, любчику, — розсміялася. — Завтра у Шейли день народження. Ми організували вечірку, але сьогодні мені зателефонували та сказали, що в них прорвало трубу, трясця! Розумієш? Це повна дупа! Усюди одні відмови! Ми не можемо не привітати нашу дівчинку. У неї ніколи не було святкової вечірки... Господи... — вхопила себе за волосся. Акторка така, жах.
— У мене немає якогось залу чи щось типу того. Я живу в будинку з дикунами, і ми винаймаємо його, — підняв руки у виправданні.
— Братику... Милий... Усі навкруги знають, що Сабріна закохана в тебе. Її тато керує отим кафе, де ти часто тусуєшся. Будь ласка... Я тебе прошу... У нас немає вибору, — чую сміх Еліаса.
— Чого ховаєшся, гівнюку? — він притуляється до обличчя Алекси.
— Дивлюсь, як ти намагаєшся не зламатися, — гигоче.
— Ідіот, — закотив я очі.
— Але, Шею, Лексі має рацію, — звісно, він підтримує кохану.
— І мені просто прийти та сказати: «Гей, Сабріно, давай ти побазікаєш зі своїм батьком, а той дасть нам кафе на цілий вечір. Окей, солоденька?» — Еліас пирснув від сміху, а Алекса роззявила рота.
— Оу... Це, бляха, неочікувано. Я не знала, що ти вмієш так розмовляти, — вона щось приховувала.
— Говори, — давив на неї.
— А що... Якщо... Ми вже домовилися... Цей... Ну... Тобі потрібно лише прийти з нею та випити чогось... Просто... Якось... Лайно! — обличчя сестри залилося червоним.
— Ви пообіцяли їй що? — поклав ножа на дощечку.
— Побачення, Шею, побачення, — проскрипів Аттвуд і ржав занадто голосно.
— От... блядь... — закрив я лице долонею.
— Пробач... Пробач... Пробач... — говорила Алекса.
— Ти така коза, — махав головою.
— Ні! А що поганого в тому, щоб трохи розвіятися? На тій курві не зупинився світ, чуєш? — щось всередині булькотіло.
— Бурундучку... — прошепотів.
— Тобі потрібно стати більш людяним, почув? Отак от! Піди вже на те сране побачення та хоч побалакай із дівчиною. Шею, не треба зациклюватися. Вона – сука! — кричала в екран мені сестра.
— Але... Бляха, Сабріна. Реально? — видихнув.
— Нормальна дівка! — махала руками зеленоока. — Тобі потрібно це, — тихіше додала.
— Коли? — запитав у неї.
— Сьогодні, — я ледь не впав. — О десятій. У тебе ще є цілих 2 години, уявляєш? — мати Василева, моя сестра – маленьке чудовисько.
— Дякую, бляха, бурундучку, — ледь помітно усміхнувся. — Не ржи, придурку. Я рятую всіх своєю мукою, — пожартував.
— Може, ми врятуємо твій одинокий вечір, га? Шею, я сподіваюсь, ти не тримаєш целібат? — знущався Аттвуд. Мудило.
— Іди в дупу, — відповів сіроокому.
— Сей! — стрибала позаду Одрі.
— Привіт, ягідко, — відправив повітряний поцілунок. Вона захихикала.
— Ми бум молозиво? — світилася мала, коли спитала в Алекси.
— Та-а-а-ак, через хвилинку, — погладила дитину сестра.
— Їжте своє морозиво, а я готуватимусь до муки, — продовжив нарізати помідор.
— Ти вже дорослий хлопчик чи тобі треба дати настанови щодо інтимних речей? — жартував друг.
— Нагадати, кого вибрала ота Хлоя? — згадав стару історію.
— Раунд! — голосно крикнув Еліас.
— Хто така Хлоя? — сунула обличчя в камеру сестра, котра відволіклася на Одрі.
— Та я й не пам'ятаю... — потер потилицю хокеїст.
— Гарного вечора. І, Алексо, він кружляв біля неї, повір. Навіть прокрався в гуртожиток, — хокеїст непомітно показав мені фак, а я лише усміхнувся та відключився. Останнє, що я чув, це була фраза: «Хлоя? Хто така, в біса, Хлора?» Це був мій нищівний удар.
Сестра скинула адресу, де повинна відбутися зустріч. Я одягнув чорні джинси, толстовку та кросівки. Моє пальто висіло на гачку при вході, а на столі лежав маленький букетик диких троянд. Не міг же просто припертися. Може, я й неадекватний, але ж не настільки.
Я відчув поштовх повітря, бо задумався, і Сабріна вже стояла поруч. Привид, трясця. На ній було блакитне плаття, а біляве волосся мало хвилі. Готувалась. Мій образ зовсім не підходив їй. Я встав, взявши букетик, і простягнув дівчині.
Це перше побачення за довгий період. Чи що це таке?
— Привіт, — дивилася на мене блакитноока.
— Привіт, — вийшло трохи зубристо.
— Я навіть і не повірила одразу, — понюхала букет троянд.
— Чому? — відтягнув стілець, аби вона сіла.
— Сам Шей Фейн передає сестрою запрошення, — бля.
— І таке буває, — брешу.
— У мене стільки питань, — і починається...
Вона забагато говорить... Дуже... Мої скроні пульсують... Тиск піднімається... Піт тече... Господи... Дівчина постійно щось питає... Але це все не стосується моєї особистості, бо блондинка зациклена на образі, який створив. Це, трясця, до біса схоже на те, що колись було. Тут так мало повітря... Клятий ресторан... Боже... Мені треба вийти...
— Я на хвилинку, — натягнуто усміхаюсь і майже вилітаю.
Холод торкається обличчя, а я притуляюся до стіни, ховаючись у тіні. На мені навіть немає пальта. Байдуже...
— Чого ти тут? Що треба? — шипить дівчина, яку я знаю.
— Борг, — хрипкий незнайомий голос.
— Я сказала, що віддам, — каже Шейла.
— Мені потрібно зараз, — ближче звучить.
— Дай мені час, Семюелю, — вони проходять поруч, але не помічають мене.
— Давай відсвяткуємо твій день народження, сестричко, — слизько каже.
— Він завтра, — видихає Кортес.
— Завтра мене вже можуть забрати, — і вони заходять усередину.
Хіба не прекрасно, га? У ресторані чекає Сабріна... І там тепер сидітиме Шейла з прибитим братом. Неперевершено.