Небезпечна гра

Розділ 2. Шейла

​Сім'я для когось служить опорою, правда? У мене ж трохи інші поняття. Я обожнюю своїх батьків, але на цьому майже все. У мене є два брати: Семюель та Еммануїл. Старший – Сем. Він – 30-річний йолоп і виродок, але мій брат. Еммануїл – моє серце. Ми народилися з різницею в 7 хвилин. Мій двійняшка був занадто прекрасним і добрим. Усе бридке я забрала собі, а йому залишила чисту душу та неймовірний талант до співу. Часто просила його заспівати мені, аби прогнати чорні хмари, які зібралися над нами. Наш старший брат усе життя підкидав проблем, бо займався наркотичною хрінню та крадіжками. Емма я оберігала та не дозволяла брати участь у цьому лайні. Батьки не могли протистояти Сему, але ж не я. Він чомусь боявся саме мене... Чи розчарування в моїх очах. До моменту, коли я потрапила в кляте павутиння. Старший брат часто захищав нас, паралельно допомагаючи занурюватися глибше у в'язкий бруд.
​Мій день народження наближався, що означало одне – щур шукає поживу. Я не була здивована, коли побачила Семюеля біля нашого будиночка, де ми живемо втрьох (Лана, я та Маріон), бо Алекса, моя подружка, плавно помахала нам рукою, по вуха закохавшись у свого Еліаса Аттвуда. Друг брата зміг стати для нею опорою. Я рада за них, правда.
​Сем був схожий на крадія, яким і був, бляха. Його безліч разів зачиняли в камерах, а потім відпускали, бо батьки вносили заставу. Ми, трясця, працювали для того, аби чоловік не гнив у в'язниці. Я навчалася старанніше, щоб не підвести маму й тата, Еммануїла та себе. Начхати на Сема! Ідіот, бляха. Він гарний, і, мабуть, це єдине, що рятувало брата. У нього коричневе волосся й темні очі, рівний ніс, широкі плечі, татуювання на скронях, гострі вилиці та мужній погляд. Фасад, на жаль, не просвічувався, бо ховав липке болото, що було всередині. Чому від нормальних батьків народилося таке потворне дитя? Не знаю. Удень Сем тинявся зі мною. Я молилася, аби ніхто не побачив мене з ним, бо це зайві балачки. Здається, що весь світ знає те, який він... Чи соромно? Так. Тут немає сумнівів. Проте в душі я любила його...
​— Звідки в тебе гроші? — примружила очі, дивлячись на брата, який тримав меню ресторану.
​— Я гарно попрацював, — дарує криву посмішку.
​— Мама з татом думають, що ти десь втопився у водах Тихого океану чи Карибського моря, — махаю головою.
​— Мені потрібна твоя допомога, — підіймаю брову.
​— Ні. Ні. І ще раз ні, — насуплююсь.
​— Ти винна мені, — я майже розлітаюсь на мільйони частин, які продірявлять тіло брата.
​— Ти – паскуда, чув? Я хочу задушити тебе, але єдине, що мене зупиняє, Семюелю Кортес, сльози мами, — занадто гучно кидаю книжечку зі стравами.
— Чи потрібно тобі нагадати, як ти потрапила в університет? — мій рот захлопнувся. — Тому, сестричко, обирай кляту страву та вислухай свого улюбленого братика, — стискаю долоню в кулак.
Я відвертаю обличчя та роздивляюся зал, аби не знудило від чоловіка, що сидить переді мною. Мені відомо, що сльози – чудо, яке точно не для мене. Жодна сльозинка не могла вже довгий час випасти з моїх очей. Чи я була така неемоційна, чи за все своє життя виплакала їх? Останній раз мене розбила лише смерть бабусі. Вона померла рік тому.
Зал був прикрашений яскравими іграшками, попереджаючи про свята, які скоро стукатимуть у двері. Тут не було занадто багато людей, але всі вони виглядали спокійними та щасливими. Крім мене. Сабріна сиділа за столиком, але місце біля неї було пустим. Проте-е-е-е... Тарілка та виделка – на місці. З ким це вона? Дивно було спостерігати, як дівчина зробила фото букета та своєї рожі. Чудна. Ногами пройшлася прохолода... Щось змусило мене подивитися вбік... Я затримала погляд на хлопцеві, який намагався тихо пройти за столик. Шей Фейн. Блядь. Хокеїста неможливо не помітити, бо він – шафа. Він якось поклав свого блокнота, і я побачила графік. Там одні тренування. Брюнет встає о 5 ранку, трясця! Розумник тренується в залі, снідає, потім проводить свої заняття та лише після таких ритуалів іде на пари. Дивак. Алекса якось сказала, що деякі педагоги звільнили зеленоокого з курсів, бо він вже здав повний перелік робіт. Я часто бачила його з книгою в руках. Ми утрьох (Лана, Алекса та я) – з одного універу, а Маріон навчається там, де й хокеїсти. Наші універи знаходяться поруч. Найгірше було те, що саме цього року, точніше, бляха, ЗАРАЗ, ці навчальні заклади вирішили утворити колаборацію. У нас навіть є спільні пари. Студенти сусіднього універу тепер часто блукають у нашому, а ми – у їхньому. Я не хотіла собі репетитора, проте... Маємо, що маємо. Мені поставили умову, і я мала виконувати її, бо повинна довчитися. Тепер Шейлу Кортес можна інколи побачити в аудиторіях університету Фейна. Господи допоможи...
Шей не був звичайним. Він – магніт, проте особливий. У нього дві сторони однакові: ті, які відштовхують. Уся увага залу також приклеюється до хокеїста, але він просто йде до столика... Куди, блядь? Сабріна сміється, ніби він розповів жарт. ¡Ah, chingá¡ (з мекс. брудного сленгу – ніхуя собі).
Наші очі зустрічаються, і він киває мені. Фейн повільно та ліниво переводить погляд на мого брата. Хлопець схожий на скелю. Брюнет сідає та повертається до Сабріни. То вони... мутять... Холодний Шей і вона? Фу. Я чомусь уявляла поруч із ним зовсім іншу. Наприклад, темноволосу, високу й також тиху, але дуже вродливу. Якого хріна думаю про це?
— Чому він так подивився на мене? — нахилив голову брат.
— Бо ти – блоха, — тицяю нігтем у його обличчя.
— Не будь сучкою, — простягає руку.
— Якщо мені було б років зо 5, я б повірила, що ти любиш мене, — гірко виплюнула.
— Ти знаєш, що, не дивлячись на те, який я, єдина дорога для мене людина – ти, — хочеться застогнати.
— Тоді чому робиш це? — у карих очах мерехтить щось типу совісті.
— Бо я добряче влип, Лоло, — тільки Сем так називав мене.
— Я втомилася прикривати тебе, розумієш? — тру лоба.
Трохи повертаю голову туди, де сидить Шей. Він мовчить, а Сабріна тріпоче. Яка ж курка. У неї в голові тільки цифри підписників? Я бачу, як дівка щось клацає на телефоні, а потім натискає червону кнопку. Це ж не диктофон? Скажіть, що ні... Блондинка перевертає айфон і кладе на стіл. Шей насуплюється, як часто робить, а потім, ніби згадує про «обличчя доброзичливості», ввічливо відповідає, ставши пластиковим. Боже... Хокеїст зовсім не може брехати. Гра не на мільйон, а на холод Арктики.
— Буду борщ та пампушки. Українська кухня. Також компот. Дякую. Піду блювати в туалет, бо ти став поперек горла, — солодко посміхаюсь, а брат щиро сміється, ніби отримав свою долю глюкози. Дівчата, які пили вино неподалік, вже підморгують та сіпаються на стільцях. Аби не трахнув кого за 5 хвилин. Хай би Диявол його затоптав!
Дорога до вбиральні проходила через стіл Шея. Він знову подивився на мене, а я... Мати Василева, я зробила це... Спеціально перечепилася та рукою вхопилася за скатертинку того столика, забираючи телефон своїми грабельками.
— Боже... Пробачте... — швидко мовила. Я подумала, що схожа на Анджеліну Джолі в фільмі «Містер і місис Сміт», коли та зловила пляшку, а потім нахабно відпустила.
— Ой... нічого. Усе добре, так, Шею? — прощебетала Сабріна.
«Так, Шею?» Я перекривляла її в голові. Звучить так кринжово.
— Як незручно вийшло, — кліпала очима їм. — Я випадково, — зробила вигляд овечки, яка насрала біля дверей, але була милою. Я поклала телефон екраном до стелі. Зелені очі хлопця опустилися... Він побачив... Запис... — Гарно вам посидіти, — усміхнулась і постукала взуттям. Хай би йому грець!
У туалеті я простояла хвилин 7. Помивши руки, уже йшла до виходу, але двері відчинилися. Сюди зайшов Шей. Мої очі, гадаю, нагадували оті шари для боулінгу. Ідеальний Фейн порушує правила? Який бунтівник! Сьогодні на ньому трусики дорослого хлопчика?
— Чому ти це зробила? — голос був відстороненим.
— Я нічого не зробила, — хотіла вийти, але хокеїст взяв мене за лікоть. Це не було боляче, проте трохи власно. У нього такі холодні пальці... Пробирає до кісток.
— Шейло Кортес, чому ти показала запис? — зелені очі були схожими на Алекси, але з другого боку, вони були зовсім іншими.
— Бо ти цінуєш чесність і приватність. Вона порушила два пункти. Завтра дівчина всім розказуватиме, як ви цілувались і розмір твого члена, хоча ти не стягнеш навіть штани, — сказала правду.
— Хм... — роздивлявся мене та все ще тримав за лікоть. — Тоді сподіваюся, що це будуть схвальні відгуки, — що...
— Мені час іти, — нагадала йому.
— Зі мною зрозуміло. А ти це з ким? — у горлі стало сухо.
— Із тим, хто тобі неважливий, — ми грали в гру поглядами. Ну ж бо, Шею, розгадаєш?
— Просто не хочу, аби завтра від тебе тхнуло занудними чоловічими парфумами, — я зробила крок назустріч.
— Я добряче буду намилювати свою шкіру... Пройдуся кожним міліметром... Мої пальці блукатимуть усюди... — дивилася на хокеїста, якому не притаманні емоції.
— І що далі... — тихо вимовив.
— І зітру будь-які відбитки чоловічих пальців. Не переживай. Ти навіть не зрозумієш, що я гарно провела вечір і ніч, — смикнула руку.
— Добре, Шейло. Зранку о 8, — і вийшов із жіночого туалету.
Мої щоки палали. Добре, що зараз, а не тоді. Я голосно видихнула та витерла рота, ніби стираючи все те, що сказала.
Очі Сабріни були першими, що я побачила, коли опустила руку.
— Він зробив те ж саме. Ви цілувалися? — пищала дурепа. Повітря зі свистом потрапило до моїх легень.
— Що це ще за питання такі? — трохи грубо відповіла.
— Звісно... А я думаю, чого ж він вирячився на тебе! Клятий Шей! — розвернулася на підборах і поцокотіла нахрін.
— Нічого не зрозуміла... Ну і пофіг, — махнула рукою та пішла до брата.
Семюель уже по самі лікті трахав дівку пальцями, яка сиділа за столиком. Чудово. Я закотила очі. Сабріна забрала своє лайно та звалила, а Фейн замовив собі кави. Мій борщик вже стояв на столі, як і пампушки. Компот виглядав неперевершено. Під кінець моєї трапези брат повернувся.
— Руки помий. Не хочу навіть думати про те, що ти ними був у тій кицьці, — показала ложкою на дівчину, яка одягала шубку.
— Сто баксів, — покрутив між пальців. — І я помив, Лоло, — жваво відповів.
— Що тобі потрібно? — випрямила спину.
— Сховай у себе... — прошепотів.
— Знову за своє... — витягнула ноги та довбанула ними брата.
— Я заберу потім, — як же це все набридло мені.
— Сховати... і... — знала, що це не все.
— Віддай дещо одному хлопцю, — простягнув кулак. — У тебе немає вибору, Лоло... — зі смутком мовив. — Ти знала, що я такий... — дивився на мене.
— Я не просила тоді робити всю ту хрінь, — прошипіла. — Ніколи не просила, — злилась.
— Я чув, як ти плакала. То був перший і останній раз, коли бачив твої сльози. Ти хотіла в той університет, що в Батон-Руж, але не вийшло... Тому я допоміг вже в Новому Орлеані, — удар в серце.
— І ти зараз маніпулюєш цим, — нагадую.
— Так, бо хочу вижити та видертися з ями, — він тримав руку все ще переді мною.
— Але, Семюелю, ти закопуєш і мене, — поклала свою долоню на його. Брат повільно розкрив кулак. Моя шкіра притиснулася до холодного пакетику...
— Я люблю тебе... — усе стиснулося від горя, яке сховалося у словах.
— Краще б не любив тоді, — усміхнулася сумно.
Повернувши голову вбік, побачила, що Шей Фейн спостерігав... Наші з братом руки вже ще були скріплені...
Я забрала... Погодилась...
Телефон завібрував.

Шей: ти сказала, що ми – пара, мексиканко? Як плануєш грати?

Я: мені якраз потрібен щур для дослідів зі струмом.

Шей: на добраніч, Кортес. Не забудь виконати домашку. Я буду прискіпливим. І ніяких тхорячих запахів.

Я: купи собі трохи харизми та милий вираз обличчя. Па-па.

Перед сном я побалакала з Еммануїлом і батьками. Я не сказала, що бачилася з Семом... Я чула спів мого брата, який забирав усі печалі... Скоро буде завтра... Скоро буде новий день...

— Із днем народження, Шреку, — прошепотів брат... — Нехай він принесе тобі щастя... Я люблю тебе... — з любов'ю сказав Емм.
Шкода, що не можна обирати родину...