Небезпечна гра

Розділ 5. Шей

Я точно не повинен був приходити в університет до Шейли, аби віддати їй блокнот, який дівчина забула. Він виглядав таким, ніби там були заховані секрети. Вона не нагадувала людину, яка довіряє комусь. Чи можна заглянути всередину? Мої холодні пальці пройшлися залізним замком. Шейла Кортес була для мене інопланетянкою. Її бив батько... Я бачив, як вона стала іншою, коли побачила подарунок. Інколи здавалося, що здивувати брюнетку занадто легко, наприклад, наліпками, які клеїв їй, льодяниками та парою рукавиць, що дав, бо пальці учениці були омертвілими. Вона дивувалася моїй срібній ручці, яку мені подарували батьки, коли виграв першу олімпіаду з мови. Кортес роздивлялася та спитала доволі мудру річ.

«— У чому її цінність? — підняла очі.

— Що? — не зрозумів.

— Вона пише інакше? — видерла ручку з моїх пальців. — Ні, — насупилася, коли обережно шкрябнула нею на полях.

— Що ти робиш? — запитав дівчину.

— Намагаюсь зрозуміти, чим вона відрізняється від моєї, — поклала їх поруч.

— Ти виглядаєш ненормальною, — скривився я.

— Це ти такий. Навіщо писати срібною ручкою? Окрім зовнішнього вигляду в ній немає нічого особливого. Ти так обираєш людей у своє життя? Дивлячись на візуальну сторону? Хм... Дійсно... Дай вгадаю, — випрямила спину. — Ти точно зустрічався з багатою дівицею, яка пхнула тебе під зад? Звісно... Тільки от проблема в тому, Шею, що на кожний товстий гаманець завжди знайдеться товстіший. Не будь тупим. Шукай серцем, — тикнула пальцем мені у груди.

— Не чіпай. Мені не подобається це, — пробурмотів.

— Чому? Бо дотики – близькість? — я мовчав. — Бо ти вважаєш, що не такий? Можливо, не прийняв себе? — блядь.

— Ти нічого не знаєш про мене, Кортес. Тобі треба більше думати про свої незграбні літери та гігантську старанність. Також нагадаю, що не мені конче необхідно взятися за голову. Я можу в будь-який момент кинути цю кляту справу, — жорстоко бив словами. Вона мовчала.

— Ти злишся не через те, що я сказала, а через те, що слова такі ж, як і у твоїй голові, котра занадто багато думає. Гарного дня, придурку, — і швидко пішла.