Небезпечна гра

Розділ 6. Шейла

Мені не подобалася темрява, бо колись батько заборгував гроші якомусь пройдисвітові. Того вечора я залишилася одна, бо мама пішла шити плаття, аби отримати додатковий заробіток, Семюель не приходив додому вже тиждень, а Еммануїла забрала до себе бабця. Я тихо лежала на ліжку, махаючи ногами та слухаючи музику, поки писала домашнє завдання. Хтось смикнув двері трейлера, але я подумала, що то батько... Він, мабуть, випив зайвого... Ні...

Незнайомець стояв напроти мене, тримаючи в руках залізяку. Я розкрила рота, але той приставив пальця до своїх губ, натякаючи на тишу. Чоловік виглядав дивно: червоні очі, хитра посмішка та різкі рухи.

— То це ти маленька Шейла? — прошепотів, роблячи кроки до мене.

— Ви хто? — запитала та відклала навушники. Серце билося прямісінько в горлі.

— Друг, — сказав та поклав руку на вимикач світла.

— Не мій, — заперечила.

— Хто знає... Хто знає... — і стало темно.  — Ти любиш хованки? — чула в пітьмі, як він наближається.

— Лише тоді, коли шукаю, — стисло відповіла та повільно сповзла з ліжка.

Мені достеменно не відомо, чого хотів той незнайомець... Я й досі пам'ятаю всі деталі... Він схопив за ногу... Мій ніс вдарився об підлогу... Запах і смак крові...Та залізяка дряпала чутливу шкіру... Холодний метал у моїх руках... Звук хрусту... Дівчинка Шейла ледь не продірявила голову «гостя». Він вижив, насправді. Поліція, котру викликали сусіди, не взяла до уваги цей випадок, бо в трейлерному районі жив один збрід. Вони навіть не приїхали. Через місяць виродка посадили за те, що той забив хлопця до смерті. Можливо, те саме було б зі мною?

Я розплющила очі від того, що знову поринала в минуле, яке не було схожим на мармелад. Мама вигнала батька, коли мені було 14. Зараз вона щаслива з Рікосом, який колись навіть мав свою компанію з виробництва килимів, а потім продав усе, коли захворіла дружина. Чоловік був із нею в різних куточках Землі, проте нічого не вийшло. Вона померла. Рікос повернувся додому, не маючи нічого, окрім маленької дірявої хатини своєї матері. Далі він побачив мою маму, і все закрутилося. Проте батьки все ще живуть у трейлері, бо всі кошти намагаються переслати нам. Тому я вчуся, як скажена. Моє дихання було поверхневим, а піт розливався, неначе річка, дамба якої розтрощена. Я не можу брехати навіть собі, кажучи, що минуле не залишило плям у пам'яті.