Життя грається мною, як дитина лялькою.
Щось тобі занадто добре живеться... Ну тримай підлітковий вік. Уявляєш, тебе ніхто не буде розуміти, ти навіть сама себе не розумітимеш.
Все ще непогано? Що ж, ось тобі війна. Цього має вистачити. Тепер твоя співчутлива душа має добряче настраждатися горем інших, забувши навіть про своє власне. Це ми ще не беремо до уваги фізичні обставини: постійний холод протягом місяців, легке притуплення всіх відчуттів, напівтемрява, здригання від кожного гучного звуку.
Що, ти і це пережила? Тоді на тобі кохання! О-о, це підступна річ! Можна подумати, що це навіть приємно, але зачекай буквально трішки – і ти все зрозумієш. Ти зрозумієш усю безнадійність вашої ситуації, але дороги назад уже не буде, бо твоє серце палає. Ти страждатимеш протягом до-о-овгого часу, ця отрута поїдатиме тебе зсередини, а ззовні тебе поїдатиме той факт, що об'єкт твого кохання, здається, не дуже й цінує тебе.
О, це вже я розумію! Ти досі жива, але тобі значно гірше. Давай іще на закуску... Гмм... Навіть не знаю, що тобі дати, просто хай тобі буде погано. Хай у тебе почнеться екзистенційна криза, переосмислення свого існування, безуспішні пошуки сенсу – чи як його там називають. Ну і тепер у тебе точно зникне бажання жити. О, так, я вже бачу це.
Таке життя підступне. Вистояти б.
ВИ ЧИТАЄТЕ
30 історій про мене
عشوائي30 днів - марафон, влаштований Українським ваттпад-ком'юніті на честь річниці. Щодня я викладатиму в цю збірку мініатюру на одну з тридцяти тем із марафону. Всі історії так чи так стосуватимуться мене.
