щоденник поганої Венделін

щоденник

Хотіла б я сказати, що готуюсь до олімпіади в вільний від домашнього з інших предметів час, але це не так: я роблю домашнє десь між суцільними днями підготовки до олімпіади.
Канікул ніби і нема.
Я продовжую сидіти вдома і виходити хіба вигуляти собаку. Її я не зустрічаю, хоча ходжу спеціально в район, де вона живе.
Коли ВОНА підвозила мене додому після тієї підготовки в вівторок, ми з Агатою домовилися, що треба деколи і відпочивати, тому в пʼятницю робимо ночівлю. Ночівлю в НЕЇ.
Залишалося дочекатися пʼятниці, що було досить довго через те, що я весь час була зайнята історією.
Ми домовилися зустрітись десь о пів пʼятій і звісно купити різних чипсів, попкорну і може чогось солодкого.
Зробивши це, ми йдемо до Агати додому. Я переступаю поріг цього будинку вперше, хоча в мене вже є з ним стільки спогадів. Але сьогодні у мене ночівля з подругою, а про все інше варто поки забути.
Не знаю, що можна розповідати про звичайну ночівлю: ми повечеряли, пішли до неї в кімнату, почали дивитися фільм, звісно ж жахи і звісно ж почали вже пізно.
Потім ми ще трохи говорили, але Агата заснула швидко.
А я продовжую лежати вже деякий час і розумію, що хочу пити. Агату будити не хочеться, тому я просто встаю, спускаюсь сходами вниз і намагаюся відшукати кухню.
На кухні світло і, зайшовши, я бачу ЇЇ.
Вона миє посуд і мені трохи незручно, що вона тут, бо я хотіла просто попити води і піти, а залишатись з кимось із батьків подруг завжди незручно.
Здається, на сьогодні я і справді забула хто вона для мене. Так і має бути.
- Ти щось хотіла, сонечко?
Від такого звертання у мене всередині ледь не вибух. Дивно, скільки всього у нас вже було, а я й досі радію таким дрібницям.
- Емм... попити. Холодної води, напевно.
Вона набирає воду в якесь горнятко і дає мені. Воду вона вимкнула і, даючи мені горнятко, обернулась до умивальника спиною, а до мене обличчям. Здається, їй смішно з того, як я розчервонілася від її звертання. Побачивши цю її насмішку в очах, я ще більш засоромлено беру горнятко і пʼю.
- Дякую.
Поки я пʼю, вона дивиться на мене. Я ненавиджу цю тишу. Хочу чути її голос, а не це незручне мовчання, коли ми обоє не знаємо як поводитись.
- Як там твоя підготовка до олімпіади?
Забираю свої слова назад, тиша була дуже приємна.
- Ніякого життя з нею. Тільки підготовкою і живу. Дата району досі невідома?
- Сьомого грудня. Можеш трохи розслабитись, у вас є місяць, а ви всі вже знаєте дуже багато.
- Хоч якісь хороші новини.
Я вже допила і віддаю їй горнятко, дякуючи ще раз.
Насправді, так добре сприймати її просто мамою подруги. Те, що між нами, хоч і робить мене щасливою, та всеж приносить біль. Все, що ми робим - тільки під прикриттям.
Раз я про це вже згадала, можу трохи пописати в особистому щоденнику. Я завжди ношу його з собою, хоч деколи напевно і не варто, але я боюсь залишати його вдома, бо якщо побачать батьки...
Повернувшись в кімнату Агати, я дістаю свій щоденник з рюкзака, сідаю за її стіл і вмикаю настільну лампу.
Я записую те, що сталося після олімпіади, бо з того часу взагалі жодного запису не залишила.
Дописавши, я дуже сонна. Момент, коли я ставлю щоденник назад в рюкзак, а сама повертаюсь у ліжко, я навіть не запамʼятовую. Але прокидаюсь я в ліжку, а щоденника на столі немає, отже, все добре.
Прокинутись доводиться рано, бо Агата з мамою йдуть на ті курси. Тому поснідавши, ми швидко збираємось і мене відвозять додому.
Виймаючи свої речі з рюкзака, я сповнена відчуття, ніби щось не так і я точно щось забула. Але я не помічаю нічого такого.

В наступні дні нічого не стається, крім того, що починається навчання в ліцеї. Я зосереджена на підготовці до олімпіади трохи менше, але є домашні завдання з різних предметів, тому вільного часу все ще не так багато.
Потреби писати щось у щоденник у мене немає, але я його ніде й не бачу. Напевно, закинула в якийсь дальній куток. Нічого, знайду, коли буде потрібен.

Загалом, не стається нічого аж до середи, коли я приходжу в ліцей чомусь в пів восьмій, коли мало хто вже тут. І я бачу чорну машину. З неї виходить ВОНА і йде до ліцею.
Але я спочатку навіть не помітила, як в один момент вона зупинилася на подвірʼї ліцею і почала чекати. Я йшла позаду неї, тому в якийсь момент я підходжу до неї.
Тоді вона трохи агресивно впивається рукою в моє плече. Через її нігті мені досить-таки боляче, але весь біль блокується здивуванням. Чим я могла так її розізлити?
- Ти припустилась великої помилки, яка могла б привести до жахливих наслідків.
Я налякана і це могло б забрати у мене здатність говорити, але все-таки змушую себе мислити тверезо.
- Ви про що?
- Прийди в суботу годині о третій до мене додому, побачиш.
- Е... добре.
Вона мене відпускає і я починаю йти дуже прискореним кроком.
Не знаю, що на неї найшло, але це змушує мене боятись її і хотіти втекти.
Такого ще не було.

Прийшовши додому, я хочу написати про це в щоденник. Я починаю згадувати, куди його поклала, розбираючи рюкзак після ночівлі. Бо я ж саме на ночівлі бачила його востаннє.
Я писала в ньому серед ночі і поставила його в рюкзак...
І я про це забула...
А потім відчуття, що я забула одну зі своїх речей там...
І... І у моєму рюкзаку тоді бракувало саме щоденника.
Тепер я все розумію. Я б теж була настільки розлючена, якби знайшла той щоденник.
Можливо, після цього вона скаже, що я насправді нічого не навчилася і нам треба це припинити і то якнайшвидше, поки я не забула цей щоденник в якомусь класі абощо.
В будь-якому разі, думаю, мене чекає жахливе покарання...