щоденник поганої Венделін

для чого це, Венд?

А тепер час зізнатися: хоч спочатку пристрасть, яку я відчувала, була сильнішою за будь-які інші почуття, хоч я придушувала у собі все, що говорило, що це неправильно, хоч як ігнорувала своє сумління, запевняла себе, що воно перестане мучити мене і залишаться тільки приємні почуття, тільки кохання, це всеодно було не так.
Сумління з кожним днем гризе мене все більше. Я не можу написати про це в щоденник (раптом його знову побачить вона? що вона про це скаже?), не можу розповісти про це друзям (доведеться розповісти що саме мене мучить) і не можу поговорити взагалі ні з ким. Це всім здаватиметься неправильним. А я...
Так, я теж вважаю ці стосунки неправильними. Мене засліпила ця пристрасть, я справді вірю, що у нас обох є почуття, це відчувається так щиро. Але я знаю, що це неправильно.
Я знаю. Просто мені так добре, що я не хочу нічого змінювати. Мені не заважає нічого, окрім сумління.
Ця штука підступніша за всі інші почуття, які тільки бувають у людини. Спочатку це думки, які можна легко відігнати. Але через декілька тижнів воно починає тиснути все більше, змушує мене вважати себе поганою людиною і думати про це все частіше.
Тому останні два тижні мій апетит жахливий. Сплю я теж менше. Через це я почала гірше почуватися: в голові постійно паморочиться і стабільно понижений тиск. До медсестри через це за останні два тижні я ходжу ледь не щодня.
І з часом стає тільки гірше.
Сьогодні (понеділок, коли я не запізнилась і вона не чергувала в коридорі, бо це всеж не її день, а минулого тижня вона помінялася з кимось) я ледве функціоную. Все, що говорять вчителі, проходить повз. Після ліцею додаткова англійська, на якій я ледве не засинаю.
Коли приходжу додому, не можу нічого робити, бо голова болить страшенно. Я просто засинаю після безуспішних спроб хочаб прочитати історію перед завтрашньою самостійною.

Зранку мене будить мама. Я проспала купу годин, а голова все одно болить. Вона погоджується, що мені варто залишитися вдома.
Перед тим як я назад засинаю, в мене ще проноситься думка про те, що я не хочу пропускати самостійну і потім перездавати її.
Принаймні я гарно висипаюсь і прокинувшись мені вдається добре підготуватися до тієї самостійної.

Середа.
Попри те, що апетит досі жахливий, я відновила сили хочаб у сні, тож почуваюся досить добре. В ліцеї сиджу майже весь час у класі, тож її не зустрічаю. Тай що б вона мені сказала?
Чи можливо я поспішила з тим, як я почуваюся: насправді сумління продовжує вгризатись в мою свідомість. Почуваюсь уже настільки паршиво, що беру циркуль в руки і йду в туалет на одному з уроків.
Я так робила вже купу разів. Зараз буде легше.
Я проводжу циркулем по запʼясті лівої руки (ні, не з того боку де вени), натискаючи ним на шкіру. Приємне тепло. І біль, який в таких ситуаціях відчувається теж приємно. Але мало. Це не допомагає забути усіх сумнівів.
Тому я проводжу ним по руці ще три рази, кожного разу сильніше, потім ще декілька, доки не зупиняюсь від болю провівши черговий раз по вже пошрамованій шкірі.
По цих лініях видніється, як проступає кров, але головна перевага циркуля в тому, що це не ніж. Він не ріже аж так глибоко. Принаймні до цього я не доходила.
Кров ніколи не тече, тільки проступає. Біль відчувається злегка.
Я відчуваю полегшення і повертаюсь назад. Знову стаю веселою і життєрадісною - мій образ для всіх.