Зламана коханням

Розділ 18

Ланс.

Складно було заснути після другого пробудження Афіни.

Від неї йшли аромати болю і страху. І я не вірю, що вона чогось боїться. Мені аж занадто цікаво, що може їй наснитися, що протягом половини наступної ночі вона втискалася в моє тіло, ніби я рятувальний круг посеред моря, а вона не вміє плавати.

Її губи розтулялися, і вона говорила щось нерозбірливе. Кожного разу її слова були тихішими, ніби набір простих букв.

Просто щось, чого я не зрозумію.

Та все ж я заснув, а вона прокинулась першою.

Сьогодні я вперше прокинувся пізніше за когось.

Знизу аж до нашої кімнати долинав запах їжі. А я дуже голодний після вчорашнього.

Я піднімаюсь з ліжка, натягую на себе штани і футболку, спускаюсь сходами до дівчини.

Афіна стоїть спиною до мене, рухаючи з грацією, яка завжди мене захоплювала. Вона виглядає спокійною, зосередженою на своїй справі, ніби вчорашні події не залишили на ній жодного сліду. Її волосся розпущене, злегка хвилясте після сну, падає на плечі. Я зупиняюсь на мить, просто спостерігаючи за нею.

На столі вже все готово: дві чашки гарячої кави, дві пусті тарілки для їжі. Вона чітко знала, що я прийду.

— Доброго ранку, — кажу я, заходячи до кімнати.

Вона повертається до мене, мляво посміхається і закладає за вухо пасмо свого світлого волосся.

— Привіт.

Я сідаю, підсвідомо очікуючи на якусь розмову або пояснення, але Афіна просто подає мені тарілку, ніби це норма і я повинен мовчки з'їсти їжу і піти по своїх справах.

Не тепер, ні.

— Пообіцяй мені.

Вона сідає навпроти мене, поодаль. Мабуть, щоб я не зміг її торкатись.

— Пообіцяти що? — вона не вміє приховувати своїх емоцій.

— Пообіцяй, що більше такого не повториться. Що ти нікуди і ніколи не підеш без охорони.

Вона піднімає руку вгору, її груди підстрибують.

— Обіцяю, — мізинець, який вона простягує мені.

Я нахиляюсь над столом, і вона тішиться тим, що я збираюсь потиснути її мізинець, як у дитячій грі.