Медовий Сапфір

9.

Руслан

Здається, у минулому, я був доволі жорстокою людиною...

Це сталося років п'ять тому. Тоді Вероніка влаштувала Злату черговий перформанс у його кабінеті.

– Яке ж ти все таки стерво... – пробурмотів я, коли вона вже почала кричати на нього, через те, що Злат її ігнорував. – Така мала, а така криклива.

На нього зараз стільки всього навалили. Я намагався хоча б якось його розрадити, перед своїм від'їздом, а ця мала пхалася до нас мало не щодня і заважала. При ній ми навіть і поговорити не могли.

– Тебе не питали! – крикнула та. – Хто тобі сказав, що ти можеш зі мною розмовляти?

– А хто сказав, що я не можу? – фиркнув я, скривившись. – Хто ти така, щоб закривати мені рота? – я вигнув брову. – Краще б сама заткнулася. – процідив я і Злат вчергове зітхнув.

– Я...

– Що ти? – я встав зі стільця та підійшов до неї. – Що ти? – я нахилився та глянув у її сині очі. – Тобі не соромно? Якщо так сильно хочеш за нього заміж, то хоча б не заважай йому. Через тебе, – я тикнув у неї пальцем, – він затримається на роботі. Бо ти його постійно відволікаєш.

– Я не...

– Ти не? – примружився я, нахиливши голову вбік. – Ти якраз його зараз і відволікаєш. Тобі що вдома нудно? – гаркнув я. – Іди сходи на шопінг і купи собі нормальний одяг. Чи пошукай якусь помаду, яка тобі реально пасуватимете. – відказав я та повернувся до свого місця.

– Чеши вже звідси. – гаркнув Злат, зиркнувши на неї.

На щастя, вона пирхнула та вийшла. Настав довгоочікуваний спокій.

– Вона схожа на якусь чихуахуа... Гавкає, ричить. – відказав я. – Напевно ще й кусається.

– Реально. – погодився Злат. – Та вона як собака!

Ми засміялися.

– Як там кличуть собак... – я задумався. – Баді, Лакі...

– Ну ні... – протягнув друг. – Це для неї занадто. – Злат зробив паузу. – Занадто добре. – хитро посміхнувся той.

– Як же її назвати? – пирхнув я. – О! Каштанка! Ну точно! – я посміхнувся Злату. – Каштанка!

– О-о. Оце ти добре придумав. – засміявся хлопець. – Це прям про неї.

– Поставиш їй тут будку і нехай собі там сидить. Тій малій багато місця не треба.