ОДИН МЕТР

Тортури Вівʼєн

Вчора після невеличкого шопінгу Ейден здивував мене побаченням. Йому це вдалося. Можливо, деякі жінки хотіли б фешенебельного ресторану і все таке, але для мене стриманість дозволила мені відчути себе самою собою. Я завжди цінувала простоту, незважаючи на свій сімейний достаток.

Звісно Ейден не зміг не порушити наше правило "один метр", поцілувавши мене, але поцілунок був таким солодким і цнотливим, таким не схожим на наш весільний, що я навіть не могла на нього злитися, тим більше, що я майже втратила контроль і сама поглибила поцілунок...
Але я хотіла зробити все правильно і не дозволити моєму бажанню до Ейдена взяти гору над усім іншим, якби сильно я не бажала знову відчути його руки на своєму тілі...

Сьогодні він влаштував друге побачення, незважаючи на те, що все було закрито, він домовився з працівниками музею, про який я колись йому згадувала, і повів мене туди, що точно не було його стихією. Я цінувала продуманість цих побачень, особливо тому, що кожне з них показувало, що він знає і поважає мій смак, чого я не могла очікувати від нього.

Я вирішила організувати наше так би мовити третє побачення - кіновечір у будинку з домашніми бургерами й улюбленим яблучним сидром Ейдена.

— Ти думаєш про те, щоб колись повернутися сюди? — запитав Ейден, коли ми вмостилися на дивані з бургерами.

Я включила телевізор, щоб подивитися класичний фільм антиутопія «Дивергент», який я так обожнюю! Я не була великим шанувальником фільмів, але іноді насолоджувалася шедеврами з минулого, і це був один з них.

Я оглянула маленьку затишну вітальню.
— Якщо чесно, мені тут дуже сподобалось, я б хотіла тут залишитись.. — майже про себе промовила.

Ейден кивнув. Ми з ним сиділи дуже близько, наші плечі торкалися один одного.

— Ми могли б переїхати сюди з тобою.

Мої очі розширилися.
— Тобто ти хочеш переїхати зі свого шикарного холостяцького лофт будинку, подалі від Нью-Йорку і роботи, щоб жити в цьому невеличкому французькому маєтку ? Чому? Він же зовсім не в твоєму стилі новітніх технологій. Не розумію як ти взагалі його купив?! — я злегка посміхнулась.

Його очі були серйозними, і все ще було дивно бачити його таким відповідальним і вдумливим навіть в такій домашній атмосфері з сидром в руках.
       
— Взагалі-то цей будинок не мій.