Химера

Розділ 8. Присяга

А клятвою буде їхньою полум'я,

Що невпинно палатиме в серці та на полі бою

І двох хвилин не минуло, як химера невдоволено вже вдруге за останні миті грюкнула дерев'яними дверима. Перше, це було її шалене прощання із драконом, поки друге це повторне вітання. Так. Одразу ж як вона вийшла з приміщення, розум очистився та здоровий глузд взяв верх, повертаючи до тями. Без Скара, вона не зніме печаті. Тож очевидним стало те, що правила все ж будуть саме ним і диктовані.

— Твоя взяла. – червоніючи вимовила химера.

— Про що ти дитино? — дражнячи співрозмовницю видавив із себе дракон, стримуючи сміх та посмішку.

— Дам тобі те, про що ти просиш. І правила також будуть твої. Тільки допоможи з печаткою.

Скар торкнувся губами руки Габріель, ледь помітно цим змусивши її здригнутися. Знову. Кожного разу як чоловік підходив до химери занадто близько, вона відчувала дивне поколювання всередині, що змушувало тіло холонути. Здавалося, ніби це була якась захисна реакція, хоча сама ж дівчина вже давно припинила боятися старого дракона. Тут було приховане щось інше. На глибині.

— Твоя рука... – Тихим шепотінням вимовив біловолосий чоловік.

— Забий. Нічого не зміниться від того, що ти наголосив на цьому. – химера відтягнула долоню яку стискала чоловіча рука, та заховала її за власною спиною аби приховати тремтіння через раптове поколювання.

— У тебе завжди так? – вирішив поцікавитися Скар так, ніби сам нічого та ніколи перед цим не помічав.

— Скільки себе пам'ятаю. – коротко відповіла Габі, повільно крокуючи трохи назад.

— Гадаю, мій дорогоцінний друг постарався тебе захистити не лише від стовпів, а й на пряму від всього світу. – припустив чоловік – Або хотів віддалити від мене одного. Мабуть, боявся якоюсь мірою через прив'язаність драконячої крові. Сама знаєш, раси вимирають, і деякі з останніх сил намагаються відроджувати клани й тому подібне...

— То ти зможеш зняти ці кайдани пам'яті? – Дівчина рішуче вирішила не віддалятися від теми через яку й заявилася до дракона самостійно так ще й вдруге.

— Зможу. – невдоволено відповів той. Дитина що стояла перед ним, вперто продовжувала ігнорувати всі можливі теревені які розпочинав саме чоловік.