Химера

Розділ 9. Перші кроки поза містом

Жахіття, стони, кров та попіл...

Янголи світла мусять очистити це пекло.

Такою є їх свята місія.

Розділ 9. Перші кроки поза містом

1587 рік за Одеріанським календарем.

Ліас. Місяць золота та багряного цвіту

Cьомий день четвертого циклу

З першими променями сонця, Габріель вже стояла у воріт разом ще з двадцятьма химерами, чиї життя тепер висіли на волосині від смерті. Всі усвідомлювали, що їх відправляли у справжнє пекло, звідки як за правилом, ніколи не поверталися уцілілими більше аніж половина. Мабуть, Бріель була серед всіх навіть найстаршою цього разу, хоча її вік ледь дотягував до двадцяти одного. Поруч із нею стояла геть маленька дівчинка, на вигляд не більше чотирнадцяти. Вона не знала її особисто, але тремтіння рук того підлітка змусило її засумніватися навіть у власних силах. Погляд її раптом піднявся у небо. Воно було темним, затягнутим хмарами, а місячне сяйво віддавало помаранчевим відтінком. Це було завжди поганим знаком, так званим вісником біди. Коли кривавий місяць підіймався у гору, це означало лише невдалий похід для обраних. Чорноволоса набрала у легені багато свіжого повітря, намагаючись втамувати своє шалене серцебиття. Вперше у думках вона побажала опинитися зараз в особняку Айверів, а не стояти тут у воріт, в очікуванні наказу рушати.

Якою боягузкою вона все ж була, та наскільки важко було це визнавати... Якби бодай підозрювала, то, мабуть, менше б патякала зайвого чужинцям та висміювала їх. Адже тільки як опиняєшся на їх місцях, по справжньому розумієш усю суть.

— Страх ще нікого не приводив до перемоги. Зберися. – Габріель подібним чином хотіла лише підтримати та викорінити страх який був видимий неозброєним оком, але здавалося лише більше заганяла у глухий кут невинну та й так налякану дитину. Метод зміїного кубла не діяв за межами володінь Аїші. І тепер це і до Габріель нарешті дійшло.

— Я-я... – заїкаючись, та хотіла бодай щось сказати на свій захист. Але паніка ніяк не могла змусити її заговорити як належить. Котячий хвіст помітно заворушився, а вуха опустилися до низу, ледь не зливаючись із кольором волосся. Руки ж почали рухатися немов самі по собі, та намотувати на пальці локони персикового волосся.