Химера

Розділ 4. Гелія

Мудрий не той, хто багато знає,

а той, хто знає потрібне...

1587 рік да Одеріанським календарем.

Жаріс. Місяць пекельного сонця.

Єдиний клан який утримував нейтралітет навіть у самі темні часи існування Фаустенду був Гелія, або ж стовп мудрості та порядку. Завдяки цьому, звіролюди котрі відносилися саме до них, мали велику пошану, та завжди сприймалися як щось безцінне та недоторкане.

Сови були мудрими та тихими. А ще, вони були єдиними хто сприймав людей не за товар, а за живих істот, ледь не рівних собі. Вони розуміли різницю у силі, розумі, але все ж намагалися максимально полегшувати життя тих хто приєднувався до них.

Їх мудрим керуючим був молодий за віком чоловік, Магнус Гелія, хто успадкував крісло керуючого після смерті старого батька. Його заступником була дружина Фурісая з якою вони були знайомі ледь не з дитинства та їх пов'язувала не лише просто тісна дружба та домовленість батьків, а справжня клятва на вірність до смерті та навіть після.

За їх час, клан досяг свого золотого піку, та пізнав мабуть і найбільшого падіння через траур. Раптова смерть заступниці дуже сильно сколихнула не тільки чоловіка, а і весь стовп у цілому. Жінка була здорова, та навіть мала от-от подарувати життя їх довгоочікуваному первістку.

Але з одного дня на інший, її «зжерла» хвороба окам'яніння, яку ще й називали білою чумою.

Зазвичай симптоми першої стадії цієї хвороби були схожими до звичайної застуди, тому ніхто і не міг здогадатися про підступаюче та неминуче лихо. Висока температура, головна біль, ломота у тілі та запаморочення, послідуюча подеколи нудота. Друга стадія хвороби, це поява на тілі білих плям у яких вимирає нервова система, а через якийсь час людина припиняє взагалі відчувати у плямованій області бодай щось. Це фаза яку вже не можна вилікувати, але можна бодай трохи пригальмовувати спеціальним засобом у який входив пил кристалу, котрий можна було отримати у невеликій кількості у святилищі за пожертву. Третя стадія була найстрашнішою та вже не могла називатися безболісною. Цілі кінцівки або ж області тіла кам'яніли, не дозволяючи господареві ворухнутися, та перетворювалося немов у крихкий камінь. А частіше всього, першочергово кам'яніли саме внутрішні органи, цим самим збиваючи функцію організму. Це було дуже боляче, але можливо не так лячно адже біль це не те що можна побачити. А от біліюча рука, яка через один необачний стук могла просто відвалитися на очах, вже всиляла не просто страх, а справжній жах та відчай.