Химера

Розділ 6. Сни пов'язані з втраченим дитинством

У снах ховаються відповіді,

які ми шукаємо.

Вона гуляла по нетрях міста, тримаючи руку молодої та дуже привабливої жінки. Її чорне, довше, шовковисте та рівне волосся що розвивалося разом з легеньким вітром, та фіолетові глибокі очі, які могли асоціюватися лише з коштовними каменями, сяяли від вечірніх ліхтарів. Світла шкіра яку сонце явно оминало стороною аби не обпекти та залишити ідеальною, та тонкі охайні руки якими явно не робили ніякої брудної роботи останні декілька років так точно.

Жінка мовчала, навіть не опускаючи погляду на своє чадо яке повільно волочило ніжки, встигаючи за кроками дорослої. Повільні кроки, які змушували довгу спідницю сукні тягнутися по землі, збираючи увесь пил нетрів, широкі рукави плаття котрі так і лоскотали долоньки дівчинки, й рівне та тихе дихання до якого варто було прислухатися, щоб зрозуміти жива вона чи взагалі ні.

— Матусю...

Дитячий голос погукав жінку, та навіть почав тягнути за руки та привередливо спинятися по дорозі, аби привернути до себе увагу. Але бажаного дівчинка не досягла.

— Мамо...

Спробувала повторно дитина буквально через декілька секунд. Голос дівчинки вже звучав більш подавлено та ледь не плакливо. Але жінка досі ігнорувала існування дитини поруч із собою, хоч і рука її міцно стискала долоньку донечки. Тому дитя швидко здалося. Мабуть, так було завжди.

Матір з дитиною покинули нетрі по серед ночі, та попрямували у напрямок багатого центрального району до палацу Фаустів. У такий час зазвичай на вулицях було вже порожньо, та тільки лицарі ордену подеколи проходилися біля центру за для контролю порядку.

Поруч із фонтаном який стояв рівно у центрі, дитина завжди вглядалася у власне відображення, кожного разу зачаровуючись власною вродою через схожість зі своєю матір'ю. Вона любила свої великі фіолетові очі, темне рівне волосся, світлу ідеальну шкіру, пухкенькі губи.

— Мамо! – дитя знову погукало жінку.

— Кажи пташко.

Тихо відповіла вона, всідаючись на бордюрі кам'яного фонтану. На обличчі можна було побачити тьмяну посмішку та безмежну любов у погляді. Вона дивилася на донечку як на найдорожчий скарб у світі. І хоч недавно поводилася так холодно, дитина наче і не помічала такого. Вона бачила лише любов та знала що мама по при всі негаразди, обожнює її.