За гранью

Розділ 5 "Заспівай при мені"

8 : 30, мої крики " Дідько! Де чортові штани!"
Коли тато це почув, я відгребла по голові за слова. Витягнувши речі я потягнула свою ліниву задницю у ванну. За 15 хвилин я вже була зібрана майже повністю.
- Ого, Рижа, та ти рекорди б'єш.
- Хері, чорт би тебе побрав! Чому ти ще у піжамі?
- Кроха, я не йду на перший. - ніжно відповів він та своєю гігантською теплою рукою розтріпав мені усе волосся.
- Тільки не кажи що це через хот - дог.
Після моїх слів його міна помітно скисла.
- Татку, я усе. Я побібгла!
- Будь обережна на дорозі.
- А як же! - з любов'ю та деяким сарказмом мовила я. Після чого вилітаючи із дому зашпорталась за поріг.
- Еббі! Ти в порядку? - викрикнув з переляком Хері.
Подивившись на царапину відповіла:
- Жити буду!
Після цього швидко піднялась, стряхнула сумку і помчалась у школу. До початку уроку залишилось 10 хвилин. Я мчала що духу по районах міста.
Ось через 8 хвилин я вже була перед воротами, зупинилась щоб віддихатись, а потім знову побігла у середину.
Але як Анабель Лінсон, я не могла просто так добігти до класу, тоді це б була не я. Вибігаючи з за повороту я знову зашпорталась за маленьку перегородку, яка відділяла сходи від корпусу. Зашпортавшись я вилетіла прямо на якогось студента моїх літ. Обовтавшись від шоку я замітила що це був мій сусід по парті - Ален.
Ой матінко, тільки цього мені бракувало. Я можна сказати просто лежала на ньому. Не пройшло й хвилини як він заговорив до мене так само холодно як і завжди:
- Може злізиш з мене?
Я здається почервоніла. Який стид. Я злізла з нього і залишилась на підлозі. А він піднявся, далі запхав руки в кишені, мовив:
- Незграба! На наступний раз дивись куда преш. - і пішов.
Стиснувши зуби я змовчала. Мені нічого було сказати, це й справді я винна.
-*Дурепа! Не могла під ноги дивитись? Ай, ну його до біса. Його і школу.* - з такими думками я досиділа на підлозі до дзвінка. Тоді згадала що я тут роблю і куди мала йти. На щастя я встигла забігти у клас ще перед учителем. Знову сіла за парту з тим грубіяном. Чесно сказати він мене бісив. Від одного його виду мене рвати тягнуло.
Урок пройшов успішно. Я получила хорошу оцінку за активну участь на уроці. Саме час поїсти. Доречі, я ж навіть зранку нічого не їла. Я була така голодна, що була готова столову навіть по запаху шукати. Мені повезло, вона була неподалік від нашого класу. Я з шикарним апетитом стала у чергу, та не довго я стояла у ній. Понабирала ж я блюд. Забацала собі невеличкий пір. Згодом пішла сіла на останній пустий столик. Ах, їла я від душі доки до мене не підійшла якась дівчина і не попросила присісти поряд:
- Привіт, можна мені біля тебе сісти. Я не буду створювати багато шуму.
По її очах мені було видно що вона налякана.
- Роби що хочеш. - відповіла їй я. Мені було не шкода стола.
- Дуже дякую. Ти мене виручила. Я обов'язково тобі віддячу якось.
- Можеш просто їсти?
- Так, пробач.
Через пару хвилин до нас підсіли хлопці. Доречі коли я підняла голову то чуть не виплюнула усе що пережовувавала. Я побачила як куча пацанів мого класу обступити цю дівчину. Головне те що в центрі усього цього був цей вискочка Тедді Колінс.
- Не проти нашої компанії? - запитав він у мене.
Та щоб не струганути йому в рожу, я просто опустила голову.
Вони почали розмовляти з тією бідолахою:
- Ну що? Смачно? - потім взяв кружку чаю та вилив її у рис.
- А так?
Далі розмазав усю страву по столі , навколо її тарілки. Одним словом жах, виховання ця гнида ні граму не мала. Я не хотіла лізти між ними, це кінець з кінцем їхні споави, та коли це все хляпнуло мені у тарілку, я вже не могла опанувати себе. Я положила ложку, та встала з за столу.
- Сядь! - грубим наказовим тоном сказав він мені.
- А то що?
- Дуже смілива? Сядь сказав.
- Не хочу.
Тоді він кивнув якомусь хлопцю і він набрав на ложку страву на ложку і викинув її на мене. Господи це було так противно. Тоді моє терпіння кінцево зірвалось:
- Знаєш, а мені жаль твоїх батьків, знали б вони кого виховали. Де твої манери? Тебе не вчили столовими приборами користуватись? Не вмієш ложки в руках тримати? Навіть свині так не їдять щоб по цілому столі. - сказавши це, я швидко схопила свій йогурт зі столу і вийшла з цього клятого місця. У їдальні всплила тиша. Тільки вже за пару метрів я почула як розбилась чашка. Я не хотіла туди повертатись. Пішла у жіночий туалет, щоб змити з одягу цю противну кашу, і виглядати більш менш похожою на людину. Тоді пішла на саме тихе місце у школі. На кришу.
Я присіла біля якоїсь колони. Мені було паскудно.
- Мамо, знаєш, тут важко. Це тільки другий день у школі, а я вже не терплю кожну людину цієї в'язниці. Мене ненавидять. Я ніколи не бувала у таких ситуаціях, я не знаю як себе поводити. Мам, мені так тебе не хватає. Я скучила.
* Коли згадаєш хоч на мить, що ти людина,
І не забудеш ні на мить, що час неспинний!
Коли не буде дня, щоб не спитав ти:
"Чому в моїй душі так мало правди?"
Коли біди візьмеш чужої хоч краплину,
Не вчиниш кривди ти бодай одну годину!
Коли віддаш своє зароблене від серця,
Віддати зможеш так, мов не твоє це!
Тоді розбудиш в собі силу...
Творити диво!*
Ледь не плачучи співала я.
Але тут я почала голос позаду мене:
- О Господи, витри соплі. Хвате нюні розпускати. - це був Ален. Сказавши це він став коло мене.
- Чого приперся?
- В середині шумно стало. Я завжди приходжу сюди. Найспокійніше місце у школі.
- Згодна.
- То що це за сопливі серенади?
- Прикуси язик. Цю пісню мені співала мама. Перед сном, або коли я хвилювалась, боялась. Вона завжди мене заспокоювала.
- І зараз тобі легше?
- Так.
- Від того що ти просто поспівала? Від якоїсь пісні?
- Я завжди співаю коли мені тривожно. Тим більше це не просто пісня, я на ній виросла.
- Кажеш мама тобі її співала?
- Ага.
- Ну що ж, в такому випадку... давай, утішай мене, заспівай мені.
Він присів коло мене.
Я подивилась на нього, та на мому лиці, сама не помітила як, але засвітилась посмішка. Вона була не від вуха до вуха, але все ж!
- Ще чого? Сам собі співай! Скоро урок почнеться нам потрібно йти.
Я хотіла вже вставати, та раптом:
- Та сиди ти, хіба не хочеш прогуляти?
- Ей, та це тільки мій другий день у школі, а я вже прогулюю?
- Ну учня ти збила, сама скалічилась, до повної колекції бракує тільки цього.
Я не витримала, і вдарила його у плече:
- Ей, взагалі припухла?! Болить!
- Переживеш!
Ось так я знайшла спільну мову з моїм сусідом по парті, правда це не на довго. Ми прогуляли цей урок.
На наступний ми спустились на низ, і на перерві ми вже були у класі. Ален знову залігся на парту ніби нічого не було. А Ронда була готова мене з'їсти. Вона думала що я проводила час з цим нахалом. Хоча вона права... Доречі він не такий поганий якщо знайти з ним спільну мову.
Почався урок хімії. Це класно. Знаєте, як би я знала що мене чекає на наступній перерві, я б молилась щоб цей урок продовжувався вічно...

»»»»»»»»»»~˙°★°˙~««««««««««
●무료 나비