За гранью

Розділ 35 "Життєва гра"

Недільний ранок видався не легким. Із сьомої години усі були на ногах. Ніколи не могла зрозуміти людей, які прокидаються так рано.

- А ось і наша принцеса! - з хохотом зайшов у кімнату батько та розкинув штори.

- О ніііі, - простогнала, - тату сьогодні вихідний день, ти справді мене так не любиш? - натягнувши на голову ковдру, сказала я.

- Я тебе дуже сильно люблю, сонце. Саме тому дбаю про твоє здоров'я. Не хочеш пробігтися?

- Тату, я більше не бігаю. Школа витягує з мене усі сили, - забравши ковдру з лиця, все так не радо бурмотіла я

- Ось бачиш, і що з тебе виросте?

- Тату, ти прийшов для того щоб спустити мою самооцінку на дно?

Засміявшись, чоловік продовжив,- насправді, у нас закінчилось молоко та шпинат, збігай у магазин.

- Таааааату, - протягнула я, - ти точно за моє здоров'я дбаєш?

Все так хіхікаючи батько вийшов із кімнати а я піднялася з ліжка та відкривши шафу витягнула штани і футболку, поплелася в ванну.

Взувши кросівки:
- Я пішла, скоро буду, - надягнула навушники і вперід! На зустріч вітру!

Давно я не відчувала цієї волі.
Із кожним кроком стаєш ще більше впевненим в собі, а музика у вухах дозволяє забути про усі ппроблеми і просто йти далі не дивлячись ні на що.

У магазині була черга, але продавець був досить милим, тому усе пройшло гладко і швидко.
По дорозі назад вулиці були пусті, але одну особу я все ж таки здибала.

- Еббі! Рада тебе бачити! - скрикнула дівчина і підбігла до мене.

- Привіт, ти давно приїхала? - я обняла подругу

- Ні, сьогодні вночі. Я тобі написала.

- Пробач, я не читала пошту.

- Пусте, - посміхнулася брюнетка, - ти як?

- Ох, просто казково, - моє лице помітно скорчилось.

Наш сміх пролунав на вулиці. Ми пішли у одному напрямку і дорогою Даяне розказувала мені різні історії. Від них мій настрій штурмував вгору.

- Я рада що тобі сподобався відпочинок! - я підтримала подругу

- Та ще би, кому б не сподобався відпочинок у середині навчального року.