Це мій шанс

Глава 6 "омг"

Сьогодні понеділок і школу я просрав, залишилось потерпіти тиждень, а там і Новий рік.

Сівши за стіл на кухні я дивився на Яна, він готував сніданок, все ж таки його тіло ідеальне, та звідки у нього такий шрам? Потрібно буде його розпитати.

Ян всівся за стіл і почав їсти, я сидів і ждав, ждав.... ждав!

-А ти не хочеш і мені сніданок зробити?

-А навіщо, ти і так зараз ідеш,-відізвався Ян

-еееее?Ну Ян! я не виспався, я хочу їсти! Я хочу залишииииитись!- я почав хникати і нити, і він, здається, здався.

Він готував ще одну порцію яєчні з беконом і макаронами.

Я не втримався і просто з'їв те, що він приготував собі.

-ммм, було смачно, дякую!– сказав я, тихо-мирно вийшовши я з кухні і пішов ще трохи поспати, нагло, та я хочу спати...

Ян напевно 5-7 секунд перебував у прострації ,а коли я влігся на ліжко він заволав:

-ЛУКА, ТВАРЬ ТИ ТАКА, ТОБІ ХТО ДОЗВОЛИВ МІЙ СНІДАНОК ЇСТИ, ІДИ СЮДИ, СОБАКА!

Я сміявся, напевно, хвилин зо 2, за цей час в кімнату зайшов Ян, скинув мене з ліжка і почав бити подушками. Я, як поважний джентльмен, просто вдарив його по нозі і він втратив рівновагу, впав він на кого? На мене, власною персоною!

І лежить він на мені, а в мене сльози котяться від сміху, і боляче і смішно і так весело! Він дивився на мене своїми аметриновими очима декілька секунд а потім знову заволав:

-ТИ, ПАСКУДНИК! У МЕНЕ ДРУГИЙ СНІДАНОК ГОРИТЬ!

Він поспішно вилетів з кімнати, до мене доносились мати - він був дуже злий, і, здається, голодний!

Так ми провели більшу частину дня, коли почало сутеніти, Ян мене вигнав з квартири і я почимчикував додому.

На наступний день, тобто вівторок, я пішов до школи,

Люсі , моя подруга, зустріла мене біля воріт школи.

-Ти де, бабій, пропадав вчора?

-Ой, тільки не потрібно сцен, сонечко, - сказав я цілуючи її в щоку

Продзвенів дзвінок на урок, весь день пройшов як і не бувало, я навіть не помітив як всі вже розходились по домівках.