Це мій шанс

Глава 8

Годинники пробили північ 

Година

Друга

Третя

Четверта

П'ята

Шоста

І я кричу, від безвиході, від страху, від того що я не зміг нічого зробити. Найжахливіше – коли потрібно чекати І ти не можеш нічого зробити Від цього можна збожеволіти

-Лукас? Його стан стабільний, думаю все може обійтись,- повідомляє мені лікар

Я зірвався з місця і біжу

-201 – чую в слід

Знаходжу 201 кабінет і закриваю рот рукою, щоб не тривожити його сон.

Всі руки в синцях , на голові пов'язка, до рук під'єднанні трубки, на обличчі маска.

З моїх очей стікають сльози, і тіло так ниє від вини, від провини, я не зміг його захистити...

Я взяв його руку, вона холодна, до болі холодна, я схилився і слухаю, слухаю його серце, як воно б'ється, тихо-тихо....

Прокинуся я десь по обіді, сонце вже стояло високо над землею. Від нічного снігу залишилася тільки згадка у виді калюж. Повільно мене почав бісити звук кардіографа, його серце билося швидко а брови зведені до переносиці. Невже йому сниться сон?Цікаво, який він, гадаю, не з приємних, я тихенько засміявся:

-Я-а-ан,- протягнув я. -Ян!- вже голосніше промовив до хлопця.

Через декілька секунд його серцебиття змінилося, а вже через хвилину - повернулося в норму:

-Ти хоча б покажи що живий,-пробубонів я.

-угу

Я посміхнувся.

-Я переживав,- тихо додав я склавши руки на ліжку і поклавши на них голову. Ян повільно відкрив очі і дивився на стелю, скільки він так дивився я не знаю, тому що хвилини тягнулися неймовірно повільно. Коли мені це надоїло, я хотів запропонувати поїсти, тому що сам був голодний від учора, та він мене випередив:

-Знаєш,- він перервався щоб прочистити горло і потім сказав дещо голосніше,- я нічого не відчував крім образи, я гадав, що покину цей світ, так і не покатаюсь на санях, не пограю у сніжки...

-Пограєш, у тебе ще багато часу.

-Обіцяєш?

-Обіцяю.

-Чесно-чесно?

-Чесно, як мале дитя їй-Богу.- додав я трохи тихіше.

-Я все чую!- з ноткою образи промовив він потріпав мені волоси, від чого я посміхнувся,- я хочу їсти.

Прийшла медсестра і оглянула Яна, сказавши, що все в нормі, пообіцяла принесли підніс з їжею, виявляється звичайну їжу йому не можна, відразу я про це і не подумав. Я ж навпаки замовив собі піццу з колою, так як не хотів іти, і залишати Яна на самоті.

Ще через 10 хвилин я сидів у кріслі біля вікна зі свою піцою, а Ян, невдоволений гарчав на мене зі свого ліжка:

-Тут броколі, я не хочу це їсти,- пронив він.

-Ти ще заплач і попроси цукерку, - засміявся я.

-Не знущайся з мене, я хочу нормальну їжу!

Я, проігнорувавши свого хворого друга, взяв пульт і включив телевізор. Нарешті я знайшов щось путнє і почав поглинати піцу, а тим часом Ян жадібно дивився на мене, врешті-решт я не витримав.

-Посунся, - сказав я підійшовши до нього. Він послухався, і я плюхнувся біля нього, підсуваючи йому коробку з піццою. Ви б бачили як загорілися його очі і як він її їв!

Набивши брюха ми сиділи і дивилися фільм, десь на середині фільма Ян сповз і поклав голову мені на груди, так, обійнявши, і заснув. Сидіти мені ось так через 20 хвилин сопливого фільму надоїло і я, діставши телефон з кармана включив музику, під яку теж таки заснув, тривожна ніч далася в знаки, тільки час від часу я відчував як ворочається Ян і стискає мене в обіймах, коли-не-коли щось бубонячи, в таких ситуація я просто починав гладити його голову допоки він не заспокоювався.