Це мій шанс

Глава 5, літл

-Куди ми йдемо?- нарешті він подав голос, я думав так і буде мовчати.

-В парк, складеш мені компанію?

-Угу....- він стиснув мою руку ще сильніше, а потім відпустив, ми прийшли і плюхнулися на лавку

-Нарешті я поїв..- сказав я витягуючи текілу, - дивно, Кейт навіть не спитала скільки нам років! ха-ха!

-А потрібно було?- тихо запитав він

-Мені 17! Так, треба було!

-Скільки?!!- закричав він

-Агов, ти що? що тебе дивує?А тобі скільки ?

-...

-Так і будеш мовчати?

-17

-Ахахахаххахаах – я зареготав як божевільний,він нижчий на голову від мене! І веде себе зовсім не за віком!

Наступну годину ми пили і говорили, про життя, про дівчат, та він не з охотою про них говорив, його ж кинули, напевно через це, ой, тобто він кинув, ще не офіційно, та ...короче якось так...

-А нвіщо ти поцілвав ту... як її? ну...оту? – ледь зміг вимовити мій товариш.

-Я порушив закон, я не заплатив

-ЩО?!- він неначе протрезвів їй-Богу!

-Вгамуйся, від тебе стільки шуму....я не поклав гроші, я поклав записку: «Дорога Кейт, я не заплатив вам, у мене немає грошей як і у мого супутника, а ось ця жінка - моя дівчина, і вона заплатить, зараз у неї дівич вечір тому ми не разом, щоб ви повірили я її поцілую, я обіцяв їй не підходити до неї цього вечора тому вона буде зла і говоритиме, що не знає мене, ідіота, не слухайте її, я її люблю» і все...

-Ахахаххах ти придурок, ти такий придурок!! Навіщо я з тобою зв'язався??

-Хто знає, доля?

А тепер ми сиділи і мовчали, знесилений я заснув.

Коли я прокинувся сонце вже було високо в небі. І голова трохи боліла, ну, як трохи...неначе багато тролів по ній топталися цілий вечір а потім маленькі гномики вирішили добути золото в моїй дурній башці!!

Я, не розібравши де знаходжусь, просто відправився на пошуки кухні або ванної, кухню я знайшов першою.

-Вода...вода.. ,-знайшов,- краник,- знайшов,- чашка... де у тебе бл*ять чашки?!

-Від тебе зверху зліва...- сказав мені трохи захрипший голос

-А, ну сенк!- я кинув на нього оком і попихнувся.

Ян стояв переді мною в повній красі, на ньому були шорти і ...все... він видався мені хиляком вчора, а переді мною зараз тіло, яке може позмагатися з моїм власним . Тварь, він був просто очешуенно гарним, у нього було, як я вже казав каштанове волосся, очі, від яких не можна відірватися і тіло... Як у Аполона. Одне тільки бентежило, шрам на правому плечі, великий шрам.

-А, ем, Ян, а як же твоя дівчина? Її тут немає, і до речі я тобі не заважаю тут? Ти притягнув мене сюди, сам?

-Ти мені дуже заважав! ти знаєш як ти руками і ногами розмахував вночі?

-Ми спали разом?!- я знову попихнувся , не дадуть мені води попити спокійно!

-У мене немає кімнати для гостей, тому, так сталося , а тебе щось не влаштовує?

-Та ні, дякую що прихистив, я в тебе в боргу.

У відповідь він лише посміхнувся.