Преграды нашей любви

Частина 1

Мабуть, кожна дівчинка в дитинстві мріяла вирости, вийти заміж за принца і жити довго і щасливо. Звісно звучить це все дуже гарно, але чи насправді, це все так?

Колись моя покійна бабуся, завжди перед сном мені читала, гарні казочки, у яких завжди були щасливі кінцівки. На жаль у житті так не буває. Не завжди все закінчується: "І жили вони довго і щасливо"...-це все лише вигадки, так не буває.

Моя матуся, у дитинстві завжди мені розповідала, яке в них з татом було велике кохання, які вони були щасливі коли одружилися, і яка велика в них була радість, коли народилася я.

Проходив рік за роком, я росла, пішла до школи, відчувала себе найщасливішоюдитиною на світі.

Але одного дня коли мені було десять років, моя мама підійшла до мене і сказала:

-Аманда, доню, ти вже доросла, і все розумієш. Я покохала іншого, ми з татом розлучаємося, і ти залишаєшся зі мною...

Це були найважчі часи мого життя, я майже не їла, не пила, постійно мовчала. Але вплинути на батьків я ніяк не могла , зрештою все що мені залишалося, це лише змиритися з цією ситуацією.

Ближчим часом був суд, тато був повністю розбитий цією новиною. Як вона взагалі могла нас зрадити? Чого їй ще треба було? Тато її на руках носив.

Я тата дуже любила, і звісно ж маму також, але після її зради , я не змогла з нею залишитися, тому я встала на сторону батька, а мамі мабуть взагалі було байдуже на мене, тому що після суду, вона і її новий "чоловік", переїхали до іншого міста, а я залишилася жити з татом у Портленді.

Після маминої зради, я остаточно перестала вірити у казки, і щасливі закінчення, тому і викинула всі книжки з казками...

Тепер про себе:

Я Аманда, мені 17 , у мене русе волосся до поясу, голубі очі ,я навчаюсь у престижній школі Портленду, цього року я перейшла до 11 класу. З татом ми живем в двох , і ми щасливі, маму ми навіть і не згадуємо, так само як і вона нас. За всі сім років, вона дзвонила лише 2 рази, і навіть не приїзджала. У мене люблячий татусь, вірні друзі, і я дуже цьому щаслива.