"Сусід Змій" - Чернетка.

Розділ 7

«Як все таки швидко летить час.»-раптом подумала Біатрис йдучи по звичній дорозі. Легкий порив вітру підняв декілька листків в повітря та вони граційно пролетіли трішки далі ніж лежали. Дівчина спокійно дивилась на цю буденність думаючи що вона сама як листок, якій потрібен вітер що підняти її вверх. Її погляд перемикається на батька який йшов попереду. Відвар справді подіяв та на наступний ранок чоловік з новими силами продовжив звичний стиль життя.

Фіона радісно обнімала брюнета, здається не вірячи тому що Джейк знову здоровий. Мала Емілія трішки відійшла від недавніх подій але все рівно деколи кидала неспокійні погляди в сторону лісу. Це й не дивно, все таки вона ще дитина. Що ж відчувала сама Біатрис? Тяжко відповісти на це питання, та й вона сама не могла. Слова Клауса до сіх пір чулись в вухах селянки. Звісно сусід мав рацію-на неї полюють ці монстри та загрожують її сім'ї. Проте все рівно думка що їй треба покинути матір, батька та молодшу сестричку дуже болісна.

Доречі Клаус скромно кивав на гарячі та часті подяки її батьків. Взагалі після зустрічі з тим нагом він став більш...неспокійним, якщо можна так сказати. Та саме те слово «бруднокровець» точно прозвучало не просто так. Дівчина помітила що після цього слова справді щось в погляді юнака змінилось. Правда що вона не розуміла.

Її сім'я вже відкрила двері в хатину та почали заходити але не Біатрис. Ашайн довго вагалась: «Прожити цей день спокійно та все пояснити рідним чи піти поговорити з Клаусом, рушивши в дорогу негайно?». Рудоволоса тяжка видихнула та раптом застила на місці. А куди її відведе Клаус? Невже забере в місто чи буде ховати десь далеко від її рідного села?

Вирішивши засипати Серпента питаннями вона впевнено крокувала до дверей його житла. Чим блище вона підходила тим швидше розпадалась її впевненість. Якась дивна атмосфера була в цьому місці. Не зважаючи на літо по тілу дівчини пробігали холодні мурашки. Раптом її увагу привернули дивні відмітини на стіні хати. Підійшовши туди та провівши своїми пальцями по слідам вона зрозуміла що це. «Кігті!». Великі, гострі та довгі. «Невже ведмідь?»-не спокійно подумала селянка шукаючи на землі сліди звіра. Проте нічого такого не було.

-Клаус,-неголосно сказала Біатрис стукаючи в двері. Тиша. Лякаю та хвилююча ніж будь який шум. Вона хмуриться та стукає знову.