"Сусід Змій" - Чернетка.

Розділ 30. Частина 2. Ніч.

У великому храмі зібралось чимало народу. По одягу й манерам впізнавались графські роди, барони й члени парламенту. Сідаючи на крісла, вони приковувались поглядами до панотця, який читав древню книгу. Зараз була ніч, всередині будівлі горіли свічки, ліниво кидаючи своє світло на різні обличчя. Була тиша, яку не сміли порушити навіть шепотінням.

Людвіг Ватен коротко переглянувся з своїм другом Гільбертом де Фаррьєром, який після смерті глав-міністра та його батька Філіпа, став новим главою роду. Старший з Фаррьєрів загинув на війні, перекинувши на єдиного сина немало обов'язків. Більшість інших графів вважали, що влада перейшла до ще недосвідчених й молодих хлопців. Проте, зараз ніхто не смів про це говорити, адже проводилась коронація Річарда.

Немолодий панотець взяв з столу гарний перстень з смарагдом й поглядом прикликав до себе шатена. Син Генріха й Ади впевнено підійшов до нього. Його полум'я в карих очах, твердість й старання за ці місяці відбудування королівства, добре зіграли для репутації. Майбутніх монарх взяв батьківську річ й схиливши голову перед чоловіком, надів на палець.

Минув час після війни, яку назвали «Пророцькою», через пророцтво, яке хотіли втілити дракони. Після смерті Велзевула, здається новий їх король начхав на це й зайнявся іншими справами. Астарнія поволі міцніла, хоча б непогана частина населення повернулась з схованок й інших земель. Друга напевно не повернеться, що не дивно. Війною тяжко називати геноцид. Сили були не рівні, міри й рамки знищені, а рід Данирів не згорів у полум'ї разом з палацом. Дім королівської сім'ї зараз відбудовують, як і багато інших. На їжі доводиться економити, але добрі стосунки з іншим королівством дають про себе знати.

Друг Річарда – принц Ральф, наслідник королівства Орфен, допоміг з припасами, астарнійці ж допомогли з казною, адже драконам не потрібне було золото, лише людські смерті. Щодо інших правителів, то вони ввічливо мовчали й вітали Астарнію з перемогою. Швидше всього на цей раз їх щастя було щире, бо інакше Велзевул прийнявся й за них.

Панотець тепер вручив його меч Генріха, який передався в їх роді ще з Яріча Данира. Сівши на одне коліно Річард поцілував холодну зброю й по давній традиції почав шепотіти молитву. Глави родів підхопили її, це означало, що тепер вони вірні їх новому правителю. На кароокого парубка справді були покладені великі сподівання. Витягнути своє королівство з калюжі крові, зміцнити кордони, зайнятись внутрішніми справами й розібратись з становищем магів.