"Сусід Змій" - Чернетка.

Розділ 10

Морок, він повсюди, в верху, в низу, з права та з зліва...від нього немає виходу. Перебуваючи в тіні власних думок дівчина згадувала останні події. Таке враження що її кинули в надзвичайно сильну та швидку річку під назвою «Життя» , а їй треба вибрати до якого берегу пливти. Зрадиш когось, врятуєш іншого. Правда не відчуватимеш жодної радості та облегшення від вибору який зробиш. Несправедливість, така звична цьому світу знову дає про себе знати.

-Біатрис.

Власне ім'я прозвучало якось по дивному. Не знайомо чи що, проте це змусило дівчину при-відкрити світло-зелене око. Все пливло перед очима, як незакінчена картина. З часом знайомі риси почали вимальовуватись перед нею. Все могло б стати ясніше якби вона знову не знепритомніла.

-Біатрис!

Це прозвучало вже голосніше та наполегливіше. Її сильно трясли за плечі не даючи провалитись в царство Морфея. Переборовши біль та втому рудоволоса широко відкрила очі. Звісно ж яскраве сонячне проміння змусило їх знову закрити. Через деякий час селянка змогла впізнати лице Клауса. Бажаючи посміхнутись йому вона раптом передумала.

«Він мав вполюватиме мене, а тепер я маю зробити з нього жертву»-найболючіша думка швидко пробігла в голові обігнавши інші. Що ж їй тепер робити? Сестра яку треба вберегти від того що з нею не мало статись, чи врятувати того який для неї став центром світу? Її вибір не був очевидний, проте інстинкти та розум ясно кричали «Врятуй Емілію!». Їх старалось перекричати серце, яке здається готово було розпастись на дві частини та померти від такого натиску.

Тим часом Серпент оглядав її та навіть здається деколи гладив. Діставши з сумки якісь речі: тобто бинт, якусь мазь та трави-почав перев'язувати їй голову де нащупав гулю. Біатрис сиділа тихо, лякаючи тихо деколи ойкаючи коли було боляче чи неприємно. Закінчивши перев'язку Клаус допоміг їй піднятись на ноги. Дівчина трішки тряслась, чи то від страху, чи то від болі. Нарешті через декілька секунд змогла спокійно стояти. Вони були в лісі, здається її кинули десь поблизу того місця де збирався шукати її сусід.

Деякий час постоявши в тишині ця пара зрозуміла наскільки нагнітаючою може бути атмосфера без звуку. Лілововолосий повільно підійшов до пропавшої, а тепер знайденої «втікачки» та обійняв її. Міцно, без шансу визволитись проте з любов'ю.