Аманда підіймалсь з батьком широкими сходами, їі переповнювали емоції. Вона була рада, що побачить свою спрпвжню маму, але водночас її лякали слова короля - "Жива покищо",- як це розуміти, вона помирає? Але чому?
Вони пройшли три поверхи і зупинились біля невеликих дерев'янних дверей з вирізбленою ручкою.
Король повільно відчинив їх і, перевівши подих, Аманда повільно увійшла в кімнату вслід за батьком.
Кімната була невелика, але не викликала ніяких сумнівів, що тут спить сама королева. Розкішне позолочене дзеркало з комодом. Кришталева люстра, яка важила, напевно, пів тонни, підлога, встелена пухнастим білим килимом та велике ліжко, окутане шовковою тканиною з усіх боків.
Король залишився стояти в дверях і Аманда повернулась щоб поглянути на нього. Він сумно посміхнувся і, повернувшись до дверей, вийшов з кімнати, зачинивши за собою двері.
-Батьку...- перелякано прошепотіла дівчина, вона не хотіла залишатись тут на одинці, але було пізно, він пішов.
Повільно підійшовши до ліжка, Аманда тремтячою рукою відсунула тканину, і побачила її. Це була стара, змучена сива жінка. Вона спокійно спала, і всім своїм видом випромінювала хворобу. Аманда згадала свою маму і її останні дні в лікарні, яке всеж несправедливе життя, вона тільки знайшла свою начебто рідну людину, і повинна знову її втратити.
Дівчина сіла на ліжко і доторкнулась до руки своєї справжньої мами. На мить їй здалось, наче блакитна напівпрозора стрічка окутала їх з жінкою, і Аманда перелякано забрала свою руку.
Рука жінки поворухнулась, а через мить вона повільно розплющила блакитні очі, і подивилась на Аманду.
Аманду охопив страх. Що їй робити? Що казати? Сказати, що вона її донька, та чи повірить їй жінка?
-Аманда? Доню? - здивовано мовила жінка, а потім знову заспокоїлась і, зручніше вмостившись продовжила,- Точно, ти мені снишся, а я вже подумала...Давно ти не приходила в мої сни, я навіть почала забувати як ти виглядаєш, доню, мені так тебе не вистачає,- тихо та засмучено мовила королева.
Аманда була здивована і збентежена. Чи варто казати, що вона не сон, що вона справжня, і що тепер завжди буде поряд? Мабуть так.
-Я не сон...я справжня...я прийшла і тепер ніколи тебе не покину.
На очах королеви виступили сльози.
-Не втішай мене, я знаю що ніколи не побачу тебе, я навіть незнаю чи так ти насправді виглядаєш, моя уява може придумати будь що, але я впевнена, що ти виросла справжньою красунею,- відповіла жінка, яка досі не вірила в справжність того, що відбувалось навколо.
-Мамо...- вирвалось з уст дівчини, і вона ніжно, щоб не зробити її боляче обійняла жінку.
-Я справжня, я повернулась сюди, хоч і сама незнаю як, повір мені,- очима дівчини побігли солоні доріжки.
-Справжня?- перепитала жінка.
Аманда відпустила її з обіймів і знову сівши стверджувально похитала головою.
-Доню, не може бути, отже це не сон, Боже яке щастя, треба сказати Агріду, він повинен...- затараторила жінка, намагаючись підійнятись з ліжка.
-Тихо-тихо, він все знає, а ти повинна відпочивати, - з посмішкою мовила Аманда, і поправиши ковдру, міцніше укутала маму, по щоках якої потекли сльози щастя.
**********
ЛЮБІ МОЇ, ВИБАЧАЮСЬ ЗА ЗАТРИМКУ В НАПИСАННІ, ОБІЦЯЮ ЩО СКОРО ВИПРАВЛЮ ЦЕ НЕПОРОЗУМІННЯ, ЗАЧЕКАЙТЕ ДЕКІЛЬКА ДНІВ, І ЧАСТИНИ ВИХОДИТИМУТЬ ВЧАСНО😘
І ЯК ЗАВЖДИ ЧЕКАТИМУ НА ВАШІ 10⭐
ЛЮБЛЮ ВАС😍
ВИ ЧИТАЄТЕ
Загублена принцеса
Werewolf-Ти нікчема,- кричала білява дівчинка років сімнадцяти, лупцюючи ногою іншу дівчину, яка забилась в кут кімнати, і прикриваючись руками від ударів плакала. - Ти навіть постояти за себе не можеш, брудна, перелякана, криса,- продовжувала кричати та...
