Загублена принцеса

" 4 частина'

Її всхлипування перервав тріск сухої гілки, наче на неї хтось наступив.
-Хто тут?- перелякано крикнула дівчина вдивляючись в зарослі кущів та дерев.
Але відповіді, не було. Аманда вже видихнула з полегшенням і хотіла йти далі, коли звук повторився, але вже ближче. Дівчина стояла і слухала переляканий стукіт свого сердця і незнала, що робити далі.
Було б розумно вилізти на дерево, адже це може бути вовк чи ще якась лісова тварина, але страх скував все її тіло.
І вона лише опустившись підняла з землі добротну палку.
Раптом кущі навпроти дівчини заворушились, а її серце від страху збилось з ритму, і на полянку випригнув зайчик.
-Фуух, - видихнула дівчина, коли той злякавшись побіг в інший бік.
-Який гарний сніданок втік,- почула вона позаду себе чоловічий голос, і від страху закричала не своїм голосом, і повернувшись вдарила власника цього голосу палкою по голові.
Глухий стук і хлопець впав втративши свідомість. Зрозумівши що вона накоїла дівчина закрила рот, щоб знову не закричати.
На землі лежав хлопець років двадцяти, просто дивовижної краси, такий, яких вона ще ніколи не бачила.
Біле неначе сніг не зовсім коротке волосся, яке стирчало в різні боки, вільне підборіддя, та тоненькі губи. Чудова підкачана фігура, та високий зріст. Одяг хлопця дув дуже дивним для неї. Біла сорочка, шкіряна накидка, та чорні шкіряні штани чорного кольору. Було враження ніби він тільки що знімався в порнофільмі королівських часів, але однозначно в цьому одязі хлопець був дуже привабливим.
Він лежав на холодній землі, і здавалось навіть не дихав.
-Ей, ти живий?- запитала дівчина опустившись на коліна поряд з ним.
Але він не відповів.
Дівчина нахилилась над хлопцем,  щоб відчути чи дихає він, коли той різко відкривши свої очі, схопив її за обличчя та поцілував.
Його губи були м'які та приємні на дотик, але дівчина хутко збагнувши що це її перший поцілунок, і цілується вона з зовсім незнайомим хлопцем, різко вирвалась і впала на п'яту точку.
-Чого шарахаєшся? - самовпевнено запитав хлопець піднявши одну брову, і вставши потягнув руку дівчині, щоб допомогти їй встати.
-Ти...ти...гад, як ти посмів?- почала заїкатись дівчина.
-Ще скажи що тобі несподобалось?!- єхидно посмігнувся хлопець пропалюючи її поглядом своїх дивовижних очей сапфірового кольору.
-Сподобалось? Ти надто самовпевнений, і цілуєшся неначе першокласник, обслюнявив мені пів обличчя,- дівчина додала своєму голосу єхидства.
Насправді їй дуже сподобався цей поцілунок, але цьому самовдоволеному фазану краще цього не знати.
Посмішка на обличчі хлопця на мить згасла, а потім знову засяяла самовпевненістю.
-Ну-ну, ми це ще перевіримо,- мовив хлопець ще нище схиляючи руку, пропонуючи дівчині піднятись з холодної землі.
Аманда проігнорувала його жест, і самостійно піднявшись розвернулась і пішла в інший бік.
-Куди ти ? - наздогнав її хлопець і вхопив за руку, щоб зупинити.
-Подалі від тебе,- роздратовано мовила дівчина вирвавши руку.
-Не вийде, ти моя майбутня наречена, і ти нікуди не підеш,- роздратовано кинув хлопець вдивляючись в її обличчя.
-Наречена? - розсміялась дівчина. - Тільки через мій труп,- гордо мовила вона.
-А що тут дивного? - здивувався хлопець. -Я перший тебе знайшов, і маю на це повне право.- гордо мовив той.
-До того ж, я принц східного королівстава, і від такої перспективи ти мліти повинна,- знову самовпевнено мовив хлопець.
-Принц значить? Ну якщо ти принц то я королева Франції.
-Ти королева?- здивувався хлопець. - І що таке Франція?- розпитував він.
-Ні я не королева, а ось ти явно втік з псих-лікарні, залиш мене в спокої.
-Псих-лікарні?- незрозумів хлопець. - Що це таке?
-О боже, куди я потрапила? Краще б сиділа в дитбудинку, і їла манну кашу,- засмучено мовила дівчина.
-Ти потрапила в ліси мого королівства, - пояснив їй хлопець неправильно зрозумівши слова дівчини.
-Взагаліто це звичайний ліс який знаходиться неподалік мого дитячого будинку, і нетреба вішати мені лапшу на вуха,- ще дуще роздратувалась дівчина вже мріючи піти подалі від цього психа.
-Дитячий будинок? - знову тупо перепитав хлопець.
-Ти що не з цього світу? З Марса впав чи що? Чи це на тебе так удар по голові повпливав?- запитала дівчина роздивляючись  шишку на лобі хлопця.
-Не хлювилюйся, зараз перекинусь і вона пройде.- гордо мовив хлопець і почав роздягатись.
-Що ти...?- почала говорити дівчина, але не договорила, тому що він зняв свою рубашку, і слова дівчини застрягли десь в горлі. В нього була просто неймовірна фігура, неначе виточений з камню прес, широкі плечі, та гладенька, засмагла шкіра.
За розглядуванням пресу дівчина й не помітила як він скинув шкіряні штани, і засмущавшись вона хотіла вже розвернутись коли схопець завив, захарчав, та перетворився на велетенського білого вовка з сапфіровими очима.
Очі дівчини наповнились страхом і вона оступившись назад впала на попу, і різко піднявшись побігла подалі від цього звіра...