Вампір Мого Серця

Глава 6

Як не як вже два тиждня минуло. Після тієї ситуації в парку я отямилася в Макса. Він сильно злився на себе, що не оберіг мене. Мені вже здається, що в нього якісь почуття до мене. Це лише припущення...

Сьогодні понеділок. До речі через тиждень відбудеться шкільний маскарад на, якому будуть всі учні школи перебрані в різних героїв. А фішка в тому, що всі будуть в масках і ніхто не здогадається хто це. Мені здається, що це тупо, але все ж.

Йдучи в напрямок ванної. Відкривши двері я приймаю водні процедури. Потім виходжу і йду до шафи. Напевно я вдягну: червону сорочку, чорні штани, черевички і коженку. Волосся розчесала і заплела колосок. Виходячи з кімнати я спустилась з сходів. На моє диво я побачила маму, яка метушилася на коридорі. Я забула повідомити, що маму виписали з лікарні і тепер вона ходить на роботу. Спершись об стінку я схрестила руки на груди і дивилася за її діями. Коли вона звернулася на мене уваги то усміхнулася:

-Привіт, Лідія,-вітається вона. Поки взувала свої черевики то я вже давним давно вивчила її "розклад дня".

-Мам, ти знову на роботу?-спокійним голосом говорю я.

-Сонце, ти ж знаєш, що гроші самі не прийдуть. До речі в холодильнику є запіканка з сиром і суп вчорашній. Буду пізно. Цілую тебе,-поцілувала вона мене в лоб і вибігла на двір.

-І я тебе.-вслід тихим голосом відповіла я.

Я знала що гроші самі не прийдуть в дім і тому вона влаштувалась в «Little Sky-Up», саме сюди її влаштував її "друг дитинства". Мені ніколи не подобалося ця компанія через його назву з латини - «Маленьке небо вгорі». Але мамі там добре платять і це головне для неї, ніж для мене... Звісно я не багата, але й не бідна. В школі я десь на середині цієї "дискусії" через мою репутацію і мій характер.

Вже збагнувши що я запізнююся то я вибігла з дому не поснідавши. До школи лишалося 5 хвилин. А я не могла навіть нормально видихнути, через час який летів. На моє щасття я побачила машину Макса і самого Макса. Він підходив до своєї машини і коли я крикнула його ім'я то він звернув на мене уваги:

-Ей, привіт! Макс! Підвези.-почала наближатися я.

-Гаразд. Сідай,-він теплою посмішкою мені відповів.

Нарещі я добралася до школи. На урок я все ж таки запізнилася, але це не завадило мені прийти на урок. І як завжди я вислуховувала "моралі" вчителя фізики. Він хоч був суворим, але найбільше він лякав своїм голосом. На диво урок минув швидко і я вийшла з класу як всі решта.