На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 1

Сонце тільки піднімалось над горизонтом сонного міста, хтось ніжився в м'якенькому ліжкові з коханою людиною не турбуючись, що проспить черговий день на роботі, хтось вже працював як білка в колесі не стомлюючись, хтось тільки вийшов з багатоповерхової споруди після нічної зміни та розминаючи спину уявляв як чудово відпочине вдома. А хтось вже попивав крепкої кави та з однієї роботи спішив на наступну, щоб встигнути закрити всі борги залишені після батька аби вижити не плануючи щасливого життя, а просто сподіваючись що ти встигнеш скритись від чергового придурка, що дістав своїми погрозами. Ембер Беккер– приваблива дівчина, що потрапила в небезпечний капкан долі з самого народження. Темно голубі очі не відводили погляд від доріжки метро по якій вже чувся звук транспорту на який вона чекала. Гострий носик над пухленькими губками блідного кольору доповнювали її біленьке личко, що дісталось від мами- першої красуні, що була популярна серед представників чоловічої статі. Об'ємне худі під капішоном якого вона ховала хвилясте волосся каштанового відтінку та чорні джинси, що облягали її худенькі та пряменькі ніжки. Опустивши голову в низ вона спостерігала за старенькими кросівками які вже було час викинути та на нові ніяк невдавалось відкласти. Звук голосно розійшовся по метро та вона війшла в щойно відкриті двері та сіла на дальне місце та продовжила слухати мелодії на старенькому телефоні, що давно відбув свій відрізок. Маленькими кроками вона швиденько добігла до свого кварталу та війшовши в малесеньку квартирку вона роззулась та одразуж попрямувала до невеличкого ліжка. Кімната була маленька невеличке вікно під яким і знаходилось місце її відпочинку та старенький шкаф навпроти, що рипів з кожним разом його використання. Маленька кухня на якій вона проводила найменше часу та такаж за розмірами ванна в якій вона відчувала хоч малу кількість насолоди. Переодягнувшись в вільні довгі шорти та невеличку майку вона завалилась та за мить вже легенько посопувала. Велика столиця Південої Кореї мала велику кількість схожих випадків коли прості люди живуть, щоб працювати, а не навпаки. Та не все так погано музика, що рятує деяких від смерті, спроб самогубства та проблем в раньому віці, дяких ж навпаки викликає тільки негативні емоції. Все що існує в нашому світі це чийсь труд можливо невеликий, але труд. Хлопець з гострим підборідком доторкнувшись до якого здавалось можеш розрізати свою шкіру, як добре виточеним ножем, чудові риси обличя робили його ідеальним, а довге хвилясте волося, що спадало на глибокі очі під прохолодним вітром подорожувало в різних напрямках. Після тренування він вспотів та деякі каплі поту, які пропустив ставали холодніші. Вдихаючи прохолодне повітря Техен обернувся на звук повільних кроків та легенько вигнув лінії своїх рівненьких губ в посмішці.
–Вернувся?-тихо промовив хлопець своїм грубим голосом, що з часом все більш і більш набуває тону.
–Чому не спиш?- його друг окрашений в рижуватий відтінок пухлими губами та сп'янілим голосом, що завжди залишався м'ягким перевів на нього стомлені очі. Техен лише підійняв рукав кофти під яким знаходився годиник та постукав тоненьким вказівним пальцем по стікляній поверхні.
–Шоста ранку. Може слід зав'язувати?‐ порадив він та підійшов, щоб допомогти та одразу ж відсторонився через неприємний запах. –Скільки ти випив?
–Небагато.. здається.. Одним словом я нерахував.- Чімін розправив руки та накинувся з обіймами на друга.
–Здається час спати.
Закінчивши він повернувся в танцювальний зал та спостерігаючи за своїм силуетом в дзеркалі повільно в тиші повторював рухи з нової хореографії. Часу пройшло достатньо, щоб він втомився, а згадавши забитий графік він все ж залишив цю справу та прийнявши душ на декілька хвилин вклався в велике ліжко з кучою подушок.
***
Ембер підскочила від несподіваного дзвінка будильника та негаючи часу одягнулась та зав'язавши на своє довге волося косу сховала все під капішон та побігла на підробіток в ресторан, що знаходився на другому кінці міста. Він був достатньо успішним і її дійсно пощастило встигнути першій прийти. Вона мовчки війшла та надягнувши фартух та рукавички мовчки в навушниках вона перемивала миски, що приносили кожної хвилини. Для неї це була легка робота, порівняно з попередньою де її потрібно було носити мішки ця була раєм. Закінчивши з усім вже на автобусній зупинці вона розглядала оголошення її увагу привернув постер, що розтелився на всю стіну з однією фотографією. Зараз він не здавався їй таким малим та шаленим як декілька років назад, зараз з того дурнуватого хлопця з дурнуватою зачісвою через яку шаленіли всі її однокласниці не залишилось ні крапельки минулого. Він став дорослішим, риси обличя більш показувались, а очі в яких не було ні однієї емоції дивились прямо в її. Рука рванулась доторкнутись хоча б до його зображення та вчасно зупинившись вона ухмильнулась та зайшла в автобус, що вже мав рушати. Нічний клуб мерехтів від ліхтарів всередині. Ембер мовчки підійшла до входу та не підіймаючи голови показала пропуск та війшла в приміщення наповнене натовпом та неприємним запахом.