На жаль це фініш[ЗАКІНЧЕНО]

Глава 13

Завершивши всі метушились аби побистріше закінчити з роботою на сбогодні та відпочити. І лише Ембер в стареньких кросівочках, короткуватих чорних джинсах та облягаючій майці кольору джинс, що вже була на неї малувата. Повноціна тьма в якій не було видно нічого і лише місяць, що десь світив на середину залу був єдиним джерелом світла. Вона встала в першу позицію та піднявшись на пів пальчики ніжно розпочала переміщатись в просторі, ноги легко піднімались та розтяжка за ці роки хоча і стала гіршою, але все ще дозволяла їй виконувати всі вправи. Вона глибоко дихала від швидкого танцю та посміхалась від найкращих почутів, що колись з нею відбувались. Велика сцена.. Ембер на цій сцені.. найкращий її танець.. та.. пустий зал. Вона уявляла все набагато по іншому, але все ж це крок, який би не був маленький, але він є. Головне, щоб після нього не йшло декілька назад.
Техен тихо ходив в пошуках своєї коханої людини. Стомлений він ледь тримався на ногах, але все ж мав підозру куди вона могла піти. Сцена.. завжди боячись розказати маленький вірш вона ховалась та з танцями їй було немов комфортніше та легко вона могла вийти як на стадіон так і танцювати посеред вулиці. Серце зжималось від того як вона потайки від всіх ховала свій талант та він нічого не міг сказати, він боявся. Боявся зробити щось не так, порадити щось не так, але і сидіти склавши руки теж не міг. Що ж зараз він спостерігав за її точними та щирими рухами, а вона не підозрюючи нічого насолоджувалась своєю можливістю відчути як це стояти на такій величезній сцені.
Звук телефона розноситься та порушуючи тишу заставляє її злякатись, а його занепокоїтись.
Вимкнувши звук він тихо піднімається на сцену з виноватим виразом обличчя, вона навіть зраділа, що це саме він, а не якась постороня людина. І справді вона досі важає його найближчим другом, коханою людиною і особистістю, якій вона може довіряти, недивлячись на ненависть, яку твердить їй її мозок серце плаче про своє кохання.
–Вибач.. Я не хотів тобі помішати.
–Все добре, це я повина вибачатись. Прийшла на сцену, коли всі відсутні... Чому не відпочиваєш. Впевнена ти втомився.
–Ти бачила виступ?
–Да. Від початку до кінця спостерігала, як впораються мої учні.
–І як? Як впорався твій найкращий учень?
–Хосок? До Хосока в мене немає ніяких претензій.
–Хосок? А до чого тут він?
–Він найкращий учень, хоча впевнена, що він подолав цю грань і вже повністю готовий стати вчителем.
–Ем. А твій другий улюблений учень? Як він впорався?
–Чімін був як завжди на високому рівні, впевнена він і справді викладається на повну, особливо в емоціях.
–Тоді третій? Третій улюблений?
–Чонгук як завжди. Він не впевнена, що має можливість на помилку...
–Четвертий?
–Шуга хоча лінивий, але йому просто важко виконувати реп партій та зміщувати їх з танцем, він занадто викладається. Техен до чого ти ведеш?
–П'ятий? Як п'ятий?
–Намджун як завжди був неперевершуваний.
–Тоді шостий?
–Джина я обожнюю, але іноді дивлячись на це худощаве тіло, мені шкода його вимотувати на репетиціях.
–Ти хочеш сказати, що я аж на сьомому місці? Я останій?
–Що? Ти про що?
–Ти перезвала всіх починаючи Хосоком, Чіміном, Чонгуком, Шугою і аж до Намджуна з Джином ти розтавила всіх по найвищих місцях. Тоді як же ж я?